Минуло дев’ять днів ,як відійшов у вічність Богдан Андрійович Козич- авторитетна і шанована людина . Народився 4 листопада 1934 року в селі Гірне на Стрийщині. Все своє свідоме життя віддав праці у  торговельній ниві. Пройшов шлях від рядового продавця, завмага у Сколівському районі , голови райспоживспілки на Турківщині, до директора міжрайонної бази облспоживспілки в Самборі.

Плідним був  трудовий шлях у Турківському районі, де залишив по собі цілу мережу новозбудованих крамниць, хлібозавод , підприємства громадського харчування тощо. З його іменем пов’язані досягнення в бойківському краї турківської футбольної команди,яка спромоглась серед спортивної еліти області вибороти головний приз- кубок.

Очолюючи один з найбільших торговельних колективів Львівщини- самбірську міжрайбазу, яка забезпечувала централізоване постачання товарами кількох районів, налагодив прямі торговельні контакти з багатьма республіками тодішнього союзу. Мав  будівельний хист, тому взяв на свої плечі зведення  комплексу- одного з найбільших у Західному регіоні. Якщо б новітні так звані демократи по господарськи  розпорядились цими складськими приміщеннями, то нині бойки  не їздили б за товаром у Хмельницьк чи Чернівці, а все було б навпаки.

Замість того ,аби допомогти  перебудувати цю чутливу для людей  галузь в нових умовах, заздрісники, псевдопатріоти розгорнули компанію цькувань  досвідченого керівника. Він не терпів образ, принижень, особливо,коли стосувалось національної гідності.  Запам’яталась його відповідь на такі докори:

-Я більше знав про неньку Україну, коли сидів на колінах у батька,-  давав відкоша цим мітинговим прихвосням, пристосуванцям уже  в перші роки демократичної відлиги. Маючи можливості  для розкішнього життя  володів винятковими рисами скромності і людяності, чого, на жаль, не скажеш про деяких нинішніх керманичів.

Понад 50 років прожив Б.А .Козич у злагоді і  любові із своєю дружиною Любою. Разом виховали і вивели у люди двох діточок-  Лілю і  Андрія. Покійний був  турботливим і лагідним дідусем для  онуків, яких надмірно любив .

Пам’ять про цю шановану , авторитетну, з ковальським потиском руки людину, назавжди збережеться в тих, хто мав нагоду з ним спілкуватись, розділяти радість і невдачі. Його очі  випромінювали глибоку жагу до життя. Та тяжка недуга переслідувала його .

Таким залишиться в нашім серці і душі Богдан Андрійович Козич.

За дорученням друзів і знайомих  Антон Рогач , Ігор Тиличко, Микола Тарановський.  Самбір-Турка