Нещодавно російський шоумен Іван Ургант Ургант під час одного з кулінарних телешоу «пожартував», що «порубав зелень як червоний комісар жителів українського села». Кінодраматург і актор Олександр Адабаш'ян, який також брав участь у зйомках передачі, підіграв Урганту, зазначивши, що «струшує рештки жителів з ножа».

Після цього вийшло два «вибачення» від Урганта: одне в Twitter, де він заявив, що «в якості самопокарання зобов'язуюсь готувати в цій передачі тільки борщ, вареники, галушки по 2018-й рік включно А всіх народжених у мене з цього моменту дітей, незалежно від статі, називати Богдан. Ваш Іван «Підчеревина» Ургант». Український МЗС справедливо розцінив, що це ніяке не вибачення.

Згодом Ургант вибачився офіційно, не в Twitter, а в ефірі власної програми на Першому каналі: «Повірте, я зовсім не вкладав у цю фразу той жахливий шовіністичний зміст, який дехто побачив».

Тож, випади проти України і українців стали системою на російському ТБ: воно демонструє сюжет про «фашиста» Тараса Шевченка», російський телеведучий Познер розповідає, що українців було дуже багато серед наглядачів ГУЛАГу (хоча насправді в 1930-50-х  українці становили 40% усіх політичних в‘язнів в СРСР, тобто вдвічі більше, ніж частка населення). А про випади різних Леонтьєвих годі й говорити.

Звичайно, можна було б списати все на «казус Познера-Урганта». Нині в Росії влада у залишків КДБ. Тато Познера був радянським агентом НКВС, засланим до Франції, а прадід Урганта по єврейській лінії – тим таки «червоним комісаром». Можна згадати й про те, що сам Познер був літературним секретарем радянського поета Самуїла Маршака, який у 1933 році написав вірш з характерною назвою «Війна з Дніпром».

При цьому, не можна ототожнювати злочини червоних і єврейство в Україні, як це безглуздо зробив один з депутатів «Свободи». Хоча, не можна і заперечувати, що до середини 1920-х років територіальні загони міліції, на яких власне трималася радянська влада в Україні, своєю більшістю складалися з євреїв, озброєних і навчених радянською владою.

Нещодавно я прочитав спогади одного земляка-єврея. Там є історія про те, як в 1920-х червоний полк проходив моїм містом. Єврейка, дивлячись з балкону, на ідиші сказала про червоного командира полку: «Поглянь яка огидна кримінальна пика. Він ніяк не може бути євреєм». Згодом командир, який усе прекрасно зрозумів, радо розповідав цю історію. Річ у тім, що для релігійних респектабельних євреїв червоні були майже такими ж грабіжниками і звироднілим моральним дрантям, як і для українців. У цих же спогадах автор пише, що гордо називав себе комуністом в той час, як для навколишнього українського і єврейського населення слово «комуніст» було тотожне неробі й п‘яниці.

Що вкладав чи не вкладав Ургант у те, що сказав – можна здогадуватися. Але, очевидно, що це не було експромтом. Його програма ішла у запису, тобто її пропустили редактори російського телеканалу. Навіть Вірка Сердючка заявив: «Я упевнена, цей жарт був прописаний в сценарії». Найімовірніше, що це не з язика зірвалося – а з душі вирвалося. І не в одного Урганта, а в усієї російської пропаганди та значної кількості російської громадськості незалежно від національності. Ургант не клоун – бо клоуни в цирку, а він - на суперцензурованому першому російському телеканалі, який формує думку десятків мільйонів росіян. Значить, це інформаційна політика цього телеканалу, а отже – Росії.

До речі, нещодавно на провінційній радіостанції в Польщі була аналогічна історія з жартами про українців. В Польщі через некоректне висловлювання програму закрили, а ведучих звільнили. Хочеться порівняти з тим, які наслідки будуть в Росії... Можливо, Урганту з Познером ще премію дадуть...Аможливо, вони все це  і зробили задля того, щоб їх на Першому російському каналі залишили.

Що з усім цим робити?

По-перше, слід усвідомити той факт, що для офіційної Росії Україна нині є ворогом №1. Проти України ведеться практично воєнна пропаганда. І ця пропаганда – лише один, і не найбільший, показник такої політики. Справа не в Урганті, а в тому, що так могла б сказати величезна частина і «просунутих» і пересічних росіян. Така пропаганда – це просто діагноз, який відображає ставлення до України та міру жовчі.

По-друге, якщо такі діячі і вся імперська пропаганда весь час згадують українців, це свідчення того, що українці свого часу за щось таки добре постояли. Ненависть окремих і всієї іноземної пропаганди робить нашому минулому величезний комплімент.

Крім того, слід розуміти, що такі жарти вже самі собою є свідченням безсилля – свого часу червоні комісари справді різали українців, а зараз російські ведучі просто згадують і хі-хікають. Скажемо Урганту спасибі за те, що нагадав, хто саме рубав українців.

По-третє, в жодному разі не можна відповідати за принципом «сам дурень» і кулінарно жартувати про газові печі, Голокост, «струшування з ножів» жителів під час різанини вірменів в Туреччині тощо. Українці не мають права опускатися до цього. Чи не найважливіше тримати моральну марку. І не розпалятися, тим більше у Великий піст.

По-четверте, ми маємо нагоду взнати ціну не лише московській тусовці, але й тусовці попси, на чолі з депутаткою Таїсією Повалій, які захищають виходку Урганта.

Нарешті, по-п‘яте, Ургант вибачився. Хтось повірить, що з моральних мотивів. А я думаю, що через «бабло». Слід прибрати зі своїх екранів різних блазнів. Не дивитися програми, кінофільми за їхньої участі. Хай заробляють без українських грошей. Щоправда, Росія і так досить великий ринок збуту подібної «інтелектуальної» продукції, але інакше з подібним боротися ми не можемо. Невже розумно купувати квиток на концерт якогось «Жиріка», а потім обурюватися махровим шовінізмом? Щоб наш ефір припинив бути перезаповненим російським сміттям, треба почати з того, що припинити це сміття дивитися.

Нині в Україні не українське телебачення. Тай загалом у сучасному світі телебачення, на жаль, призначено переважно для того, аби каналізувати (в каналізацію) людську енергію і життя. Тож, наостанок, повчальна історія. Прийшов Мойша до ребе і каже: я захворів. Ребе відповідає: викинь телевізор. Мойша: а можна я подарую телевізор другові? – Подаруй, якщо хочеш, щоб друг захворів.

Тож, висновок: чи варто ображатися на іноземних блазнів? Ні, варто зрозуміти, хто і що за ними стоїть. І як цьому протидіяти вже зараз.