Головна » 2014 » Листопад » 9 » Той, що пройшов крізь вогонь
18:07
Той, що пройшов крізь вогонь
123456

Зараз лікарі рішають, де протезувати руку, яку він втратив через патріотичне тату «Слава Україні». Василь докурює сигарету і починає розповідь…короткими фразами. Історія настільки страшна, що мене почало злегка трусити – чи то від холоду, бо вже вечір, чи то від почутого.

Боротьба Василя Пелиша почалася ще на Майдані, куди він прибув у середині грудня минулого року. Спершу трохи був у «Правому секторі», каже, тоді походив по палатках, по різних сотнях, очевидно, шукав себе. Потім приїхав до Львова (рідне місто Василя – Старий Самбір) – був у забарикадованій Львівській ОДА і на вулиці Рубчака, де тоді блокували частину. Після подій 18 лютого, а саме після «ночі гніву» (коли у Львові горіла міліція), Василь вступив у 31-шу сотню на Майдані. А тоді уже відомі всім події, захоплення Межигір’я…

Так минув Майдан, на якому він фактично пробув до останнього, у травні поїхав від самооборони з «Києвом-1» в Одесу. Два дні побув там, а потім вирішив, що подасться в батальйон «Айдар».

—Я пішов в «Айдар», бо там всі мої пацани з Майдану. Я не встиг потрапити одразу і поїхав другою групою у травні. Оформитися зміг аж у серпні через свій вік (Василь зустрівся з жахіттям війни на 19-му році життя). Брав участь у боях, виїздах. І коли 26 серпня ми потрапили у Новосвітлівку (селище у Краснодонському районі на Луганщині), нашого поранили у живіт. Ми довго викликали по рації медиків, ніхто не приїжджав, ми самі повантажили його у ВАЗик, нас сіло четверо, п’ятий – поранений, і поїхали на Хрящувате – везли до лікарів. Дорогою потрапили в засідку, ми ще не знали, що то «не свої»…

Спочатку нас обстріляли з підствольних гранатометів, у мене влучив перший осколок – в коліно… Їхали далі. Проїхали позицію, і тоді… глухий вистріл як з гармати… В очах потемніло, таке відчуття, що мене перекинуло. Отямився вже на землі. На мені труп. Збоку горить машина, в ній ще троє горять заживо, один ще подавав звуки, але там зірвались боєприпаси і він теж притих. Я трохи відповз… Ліг, закурив, думав, що робити, згадав, що у машині є гранати, виникла думка себе підірвати. Вирішив, що не буду стікати кров’ю, підвівся, пробрів ще декілька метрів, а тоді по мені пройшлись автоматами. Питаю: «Ну що на розстріл?». Вони кажуть: «Нет». Я питаю: «Плен?», – на що отримав відповідь: «Да». Я зупинився, кажу: «Краще розстріл», – а вони мені прикладами по плечах, аби я відчув кожну кісточку… все заболіло… До нас під’їхав танк, вилізли ще п’ятеро, повалили, почали бити прикладами і ногами… У мене наколка на руці була – тризуб і надпис «Слава Україні», один вихопив з танка сокиру і так мені на землі руку і відрубав, після чого мене ще побили, закинули на танк і відвезли на їхню позицію. Там замотали руку бинтом, кров йшла, погрузили в БМД, відвезли на зупинку, пересадили у білий броньований бус і доправили у лікарню.

Пам'ятаю жінок у білих халатах. Я отямився аж у реанімації, дивлюся – руку зашили. Коли вони мене били, зняли весь одяг, залишили тільки труси і шкарпетки, у лікарні і це зрізали, щоб замастити всі рани. Дали мені піжамні штани, тапки. Я зміг ходити аж через п’ять днів, лівою рухати взагалі не міг…

Василь розповідає без зупинок, а я ледь встигаю прокручувати ці жахіття у голові. Війна його не пожаліла. Чому його залишили в живих – хлопець не знає. Можливо, аби всі почули, що за «Слава Україні» терористи божеволіють до жорстокості?

Далі, провадить хлопець, його помістили під охорону. Терористи приходили добивати, погрожували прострілити ноги. Але був наказ комендатури Василя не чіпати.

—Охорона дивувалася, як мене взагалі взяли в полон, бо в них був наказ «Айдар» в полон не брати, ненавидять нас. Як виявилося, у них були на мене плани... 27 вересня мене підняли, прийшли мужики і сказали: «Збирай речі». Мені, власне, нічого було збирати. Сів в машину, почув, що мене будуть міняти. Чекав обміну на блокпосту. Спершу мене хотіли міняти на 14 людей, але домовились один на один. Як з’ясувалося, поміняли на одного з братів їхніх ватажків. І коли ми вже виїжджали зі Станиці-Луганської, потрапили під мінометний обстріл, одного нашого снайпер зняв… І все… Я звідти вибрався. За це хочу подякувати командиру групи Ігорю Радченко і Володимиру Дідуху, які домовились, поміняли і доставили мене додому, — виклав у десяти хвилинах розмови Василь.

Розпитую ще щось, каже «Більше нема що казати…» Однак дещо він ще таки додав.

—Йде зима, і навіть якщо батальйон не забезпечать теплим одягом та всім необхідним, то пацани все одно лишаться і будуть воювати за Україну. Нам уже доводилось бути у футболці і бронежилеті, а комусь і без нього – під дощем в окопі. Наші люди загартовані і будуть воювати до кінця. Головне, щоб наша влада не тупила. Не зливала своїх бійців, — заявив айдарівець.

Збираємо кошти на протезування.

Телефони Батьків
0972123343 – Таня
0676733463 – Ігор

Благодійний рахунок Україна
Одержувач Вічиста Тетяна Миколаївна
Рах. 2620901150646
Ід.код. 2769914381
МФО 325365 ЦП ПАТ «Кредобанк»
Благодійна допомога на оплату лікування сина Пелиш Василя

Номер карточки Приватбанку Василя Пелиша - 5168 7553 9101 3576
 

Ігор Вічистий , FB

http://turka.at.ua/news/2014-11-09-1702

Переглядів: 603 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: