«Не давайте святого псам, і не розсипайте перли свої перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…» (Євангеліє від Матвія, 7 розділ, 6 вірш).

Моя бабця вчила мене цілувати хліб, коли він впаде. Забрати його з землі і, якомога швидше, згодувати чи пташкам, чи будь-якій дрібній звірині - собаці чи котові - байдуже аби лиш Праця не пропала. Хліб - втілена Праця. Зусилля мільйонів, хто жив до нас, майбутнє мільйонів, хто прийде після.

У школі - ще тій, радянській школі! - вчителі нам розказували про блокадний Ленінград і Таню Савичеву. Про останню скибку, яка уже не могла врятувати, а тільки шкодила... Потім, ми з жахом всотували в себе страшні образи Голодомору і поняття про те, що знищувало Зло - Хліб.

До нині для мене нездоланне табу викинути Хліб або щось їстівне, поки воно не зіпсулось. Серед моїх друзів, родичів, знайомих і просто серед людей, які живуть в моєму видноколі, я не знаю жодної людини, яка могла б змарнувати продукти.

Ми підіймаємо надкушене та покинуте дітьми печиво з тротуару і кладемо на найближче підвищення, щоб його швидше з'їв безпритульний пес або веселі горобці. Ми дбайливо згортаємо недоїдки після пікніку аби привести домашній дрібноті чи, дорогою, згодувати тим же кудлатим бродягам.

Типова українська господиня може без сльозинки в очах перенести розлуку з коханим але ридма заридати над каструлею скислого борщу. Генетична пам'ять про голодомор? Страх перед недоїданням? Ні! Пошана до Праці. Не своєї - але важкої. Не показної - але важливої. Не про людське око - але справжньої.

Просфору з церковної таці беруть дбайливіше ніж цілують ікони. Хлібом - не образАми! - благословляють молодят від Сяну до Дону. Хліб, як означення тіла, ставлять при престолі на поминальних службах у ВСІХ українських церквах - і католицьких і православних. Хліб ламають і ним частують на знак пошани і поваги. І, навіть, слово "частувати" - не просто означає "пригостити", а вділити частину себе і отримати частку когось навзаєм. Хліб важчий від золота. Хліб - важливіший за кадило, навіть у Церкві. І тому, з такою тривогою, українці спостерігають, як сусіди знищують ...їжу.

Мабуть, це шок більший за появу "зелених чоловічків" у Криму. Мабуть, це переворот у свідомості значніший від доказів російської агресії. Це просто неймовірна ментальна катастрофа - бульдозером дусити сир, палити з вогнемета, й@б вашу москалів мать, сало і прикопувати в полі, курва пранцювата, м'ясо. Це неймовірної сили кретинізм, який осягнути людський розум не може. Це настільки неймовірно по-дурному, що викликає тривогу, навіть, у запеклих русофілів - невже вожді Росії не люди?!...

...Аж тепер я спокійний за результати російсько-української війни. У мене вже нема сумнівів у тому, хто ВИЖИВЕ. Пийте нафту, "духовниє", гризіть рублі, "богоносці", облизуйте золото "вєлікіє". Вам Хліба не треба - він ваш ворог.

Але, брати мої, заклинаю вас! Коли орда приповзе з масними од нафти губами і спухлим від голоду пузом до нашої межі з криком "хлєба!" не дайте їм ані крихти. Не зо зла, а тільки від справедливості, бо: "не давайте святого псам і не кидайте перлів свиням, щоб вони не затоптали їх та, обернувшись, не роздерли вас"!

Facebook