Бувають такі мистецькі твори , які живуть своїм життям і завжди знаходяться ніби поза часом. Не зважаючи на те , що написані давно , вони не втрачають своєї актуальності і сьогодні. Іноді це відомі твори , які сьогодні розумієш по-новому , іноді не дуже відомі , але вони зачіпають своєю актуальністю.

Я вже писав раніше на сторінках сайту про твори , які мене особливо зачепили. Це пісня Святослава Вакарчука ("Океан Ельзи") "Веселі, брате, часи настали..." , пісня Андрія Макаревича ("Машина времени") -"Не стоит прогибаться под изменчивый мир" , поема-послання Тараса Шевченка "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" та ін.

Недавно блукаючи інтернетом натрапив на поему Володимира Сосюри "Мазепа". Якось раніше вона сприймалася інакше. Сьогодні ж звучить дуже актуально.

Цікавою є історія написання поеми. Володимир Сосюра писав її тривалий час (починаючи з 1929 р. по 1960 р.). В радянський час , віднесена до "заборонених творів”, поема разом із грунтовним літературознавчим аналізом лише в 1988 р. була опублікована в журналі "Київ”.

Процитую тут лише вступ до поеми:

Навколо радощів так мало…
Який у чорта "днів бадьор”,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь.