Во Ім’я Отца, і Сина, і Святого Духа!

Скороплинна ріка часу бурхливим потоком несеться у вічність. Тільки Свята Церква з пам’ятними Божими днями на якусь мить призупиняє цей рух, якби відраховуючи час. І все наше земне життя, від народження до виходу з нього, в цьому річному крузі нагадує й закликає: «Пізнай себе, вдивись в себе, людино. Хто ти, як живеш і що чекає тебе попереду? Чи ж не і ти разом з цим потоком часу несешся до вічності». І так кожен рік, кожен день, кожну годину. Буквально кілька тижнів тому пролунав голос змученого в гріхах людського серця: «Покаянія отверзи ми двері, Жизнодавче!» І стрепенулися серця – повіяло Постом. Та ось вже проминули підготовчі Неділі до покаянного поприща Великого посту, коли фарисей та митар були дзеркалом для наших душ; голосом блудного сина взивали ми з вами до Небесного Отця, осмислюючи і своє відпадіння від Істини; нагадування про Страшний і славний Суд Господній, коли книги розкриються й тайне явиться, нас закликало до пізнання себе, до покаяння. І ось ми уже з вами на порозі Великого посту.

Возлюблені во Христі браття і сестри! В цей день Церква згадує страшну трагедію, що відбулася з людством на зорі його історії – вигнання його, в лиці спільного всім праотця Адама, від лиця Божого, вигнання Адама з раю. Юдоль плачу та скорботи – земля, прийняла вигнанця, щоб по заповіді Божій проростити порушнику заповіді бур’ян та терня, щоб в поті чола їсти йому хліб свій, щоб в болях, сльозах та скорботах народжувати й вигодовувати дітей своїх, щоб пожати всі гіркі плоди свого непослуху Отцю Небесному.

Плакав Адам по вигнанні своєму, плакав, згадуючи, ким він був, і чим володів та що втратив. Й після нього все людство по сьогоднішній день плаче й зітхає за втраченим щастям. Весь світ, змордований та засмучений, плаче від безпуття, від того, що оголена душа, що безцільне й безрадісне життя. І ніщо не в змозі наповнити наше життя так, щоб відчула в повноті людина повноту дійсного, а не примарного щастя, тому що повнота ця тільки в Бозі.

Та ми – вигнанці. Рай далеко, і чим довше живе людство від часу падіння, тим мутнішим в ньому стає прекрасний образ раю, тим глибше біль та страждання людства і тим більше стирається образ та подоба Божа в душі людини. Й загинув би світ давно, якщо б не другий Адам – Христос, Котрий знову відкрив замкнений рай і повернув людині можливість знову повернутися в нього. І хоча ми всі несемо зараз на собі тугу і важкість життя вигнанців, ми все ж таки, стараючись жити життям Церкви, знаємо й райську радість відкритих Царських воріт, і животворних урочистих слів «Христос воскресе!» і в них – початкову близькість Божественної любові до людини. Та передує цій райські радості на землі Великий піст. Церква постійно навчає, що те, що ми втратили через гріх, віднайти, повернути можна тільки через покаяння, подвиг та труди самообмеження, преображення.

Пройде всього декілька годин, і всі ми з вами з подивом відмітимо, що кругом нас і в нас щось зміниться; відбудеться щось таке, що накладе на все печать особливої зосередженості та уваги. Це наступить святий Великий піст. І ми разом з Церквою від заклику до покаяння повинні будемо перейти до самих покаянних трудів, до покаянного діла. Поприщем Великого сорокаденного посту почав шлях Свого подвигу другий Адам – Ісус Христос, щоб Своєю Божественною любов’ю до знесиленого, зраненого гріхом людства, знову відкрити замкнений рай і вказати шлях, по якому людина зможе в нього повернутися.

Постом та молитвою приймає християнин силу Духу від Господа на боротьбу з ворогом; постом та молитвою дістає він дар розсудку і розум Христа; піст та молитва запалюють світильник, що розсіює пітьму гріховного життя, тому що «…Світло у темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін.1.5). І якщо через гріх непослуху Богу ввійшло в життя горе, страждання та смерть, то тільки через послух, піст та молитву – цією нашою живою жертвою любові до Бога – повертається в життя світло вищої правди, мир та радість. І це, дорогі браття та сестри, являється раєм уже на землі.

Любов до Бога на землі, по заповіді Божій, проявляється тільки через любов до людей. Тільки тут, в двоєдиній любові і до Бога і до людей, може зігріватися й полуменіти серце християнина. Якщо ж наше серце черстве й жорстоке по відношенню до брата – до людини, то потьмарене неприязню, холодністю, жорстокістю, воно стає байдужим або ж лицемірним і до Бога. І рай, котрий міг бути так близько – в нашому серці, відходить, тускніє, і гріх нелюбові породжує непослух, заздрість та самолюбство. Тому й звучать в сьогоднішньому Євангелії слова: «…Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мф.6.14-15). Простіть всім все і вся, і прощені будете. Простіть, і спасенні будете, і успадкуєте рай. В цих словах Господь вказує найкоротший та найвірніший шлях до спасіння, що відкриває перед нами ворота Царства Небесного. Господь вказує на те, без чого всі наші подвиги та зусилля в житті взагалі, і на поприщі Великого посту вчасності, будуть марними. Цей шлях – шлях любові до людей починається з неосудження. Тому що де суд, там немає любові і рай не може прийняти нас. Де немає любові, там немає спасіння. Велике благо, велика доброчинність – незлобність перед Богом та людьми: вона покриває велику кількість гріхів. Будемо пам’ятати заповідь Спасителя: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ін.13.34), і слова апостола Павла: «…хто іншого любить, той виконав Закона… Любов не чинить зла ближньому, тож любов виконання Закону» (Рим.13.8,10).

Якщо відпускаєте людям гріхи їхні – звіщає сьогоднішнє Євангельське вчення – відпустить і вам Отець ваш Небесний. А якщо не відпускаєте людям гріхи їхні, то і Отець ваш не від пустить вам гріхів ваших. Такою звісткою зустрічає нас Свята Церква в воротах посту. Таку умову вона нам пропонує на самому порозі в духовний храм покаяння. Ми маємо намір довести наше розкаяння в різних гріховних потягах, різними тілесними обмеженнями, та Євангеліє вимагає від нас милості наперед жертви, щоб жертва була благоприємною Богу.

Ввійдемо ж, браття і сестри, в Великий піст, станемо на поприще його подвигів – покаяння, утримання та смирення – і утвердімося в них, щоб, діставши прощення, зустріти Воскресіння Христове, Святу Пасху – райське сяйво на землі.

Амінь.

Віктор Саварин