Головна » 2016 » Вересень » 26 » ЧИ БУДЕ Й ДАЛІ ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ «БОЙКІВЩИНА» ДЖЕРЕЛОМ ПОШИРЕННЯ КСЕНОФОБНИХ СТЕРЕОТИПІВ СТОСОВНО УКРАЇНСЬКИХ ГОРЯН?
12:58
ЧИ БУДЕ Й ДАЛІ ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ «БОЙКІВЩИНА» ДЖЕРЕЛОМ ПОШИРЕННЯ КСЕНОФОБНИХ СТЕРЕОТИПІВ СТОСОВНО УКРАЇНСЬКИХ ГОРЯН?
123456

Доповнено 08.09.2016 - відповідь музею "Бойківщина"
Доповнено 09.09.2016 - Звернення Старосамбірської районної ради. 
Доповнено 25.09.2016 - Для чого/кого потрібні конкурси? 


Директор державного історико
-етнографічного музею «Бой-
ківщина» Роксоляна Данчин

Замислитись про це вартує всім тим українцям, які воліють зараз не наголошувати свого бойківського походження, але особливо – Львівській обласній раді, котра якраз проводить тепер конкурс на заміщення посади директора музею, та її Голові Олександру Ганущину…

В зв’язку з оголошеним конкурсом відомий львівський туроператор і громадський діяч Ігор Губіліт звернув увагу на відносно недавні шокуючі події, свідком котрих став особисто він.

Під час екскурсії, яка відбувалась 31 березня 2013 року групі з приблизно 30 відвідувачів екскурсоводом було «авторитетно повідомлено», що назва «бойки» походить від того, що «бойки як воли люблять ходити в ярмі» та притаманного, нібито, їм «лінивства», яке теж нагадувало працівниці музею вдачу вола.

На обурене звернення організатора екскурсії директорка музею Роксоляна Данчин повідомила, що поділяє думки екскурсовода і додала, що за її спостереженнями «бойки місяцями не милися».

У квітні 2013 року пан Ігор подав скаргу на ксенофобну діяльність музею, котрий мав би, по ідеї, навпаки, розповідати відвідувачам із ріжних країн та реґіонів України про унікальність та цінність культурної спадщини українських горян, до обласного департаменту культури, меру міста Самбора та голови ЛОДА. Відповідь дав тільки заступник міського голови: підтвердив викладені факти. Бо ж, відчуваючи «політичну кон’юнктуру» доби Януковича, п. Р.Данчин тоді, не криючись, висловлювала свої українофобські позиції і міським чиновникам, які, однак, не мали над нею жодної влади через підпорядкованість музею області. Із департаменту культури та від «губернатора» відповіди не було... 

.

Збігло три з лишком роки. Посадова особа, котра багато років використовувала свою посаду для пропаганди антиукраїнських стереотипів ксенофобського спрямування, насаджувала комплекс меншвартости людям бойківського походження та українцям в цілому, ширила (чи й зараз менш демонстративно ширить?) серед відвідувачів з усіх куточків світу зневагу до українського субетносу, назву землі якого носить очолювана нею музейна установа, знову змагає зараз за те, аби мати змогу робити це саме ще п'ять наступних років…

Чи ж змінилося щось на Львівщині з часів Януковича, або львівські бойки таки люблять ярмо і публічну до себе зневагу?!.

Mova, FB 
01.09.2016


Мене, як кожного з нас, важко здивувати байками чи жартами про бойків.

Зовсім інша справа, коли посадова особа, обрана на свою посаду, щоб пропагувати бойківську спадщину та внесок бойків до загальноукраїнської скарбниці, використовує цю посаду для трансляції однобоких уявлень, тиражуючи стереотипи про бойківську меншовартість.

Чи для того створював музей доктор Кобільник та інші представники галицької інтелігенції, щоби висміяти і зневажити наш бойківський люд?

Прошу висловитися з цього приводу керівникам і активістам бойківських організацій, зрештою, всім, хто не толерує ксенофобських настроїв.

Наталя Кляшторна , FB


Доповнено 08.09.2016

Публікуючи цей матеріал з фейсбуку з позицією відомих мені людей я не сподівався на якесь продовження дискусії. Адже події відбувалися в 2013 році і до цього часу всі страсті мали би вже влягтися. Однак, не полишали сумніви в якійсь однобокості висвітлення подій , які відбувалися в той час в музеї "Бойківщина" в м.Самбір. Не покидала думка , що, можливо, хтось когось неправильно зрозумів а також важке відчуття, що ми такими внутрішніми "розборками" лише шкодимо справі популяризації бойківської культури .

Однак, лише справедливість та резонанс , який виник в соцмережах після цієї публікації , спонукали бодай спробувати розібратися в ситуації та розставити всі крапки над "і".

Не зовсім офіційно , але в формі коментаря від імені сторінки "Музей Бойківщина" Вконтакті були надані посилання на документи , які дозволяють поглянути на цю подію очима другої сторони конфлікту. Як видно з наданих документів , керівництво музею відреагувало на скаргу п. І.Губіліта та вжило заходів які б унеможливили подібні казуси в майбутньому.

Зважаючи на поодинокі скарги наших відвідувачів на труднощі перегляду файлів , які зберігаються на серверах Вконтакті (особливо для незареєстрованих ), подаю документи в зручній для читання формі.

Історико-етнографічний музей "Бойківщина"

ПРОТОКОЛ

24 травня 2013 р. №8 м.Самбір

наради працівників
музею "Бойківщина”

Директор Данчин Р.С.

Секретар - діловод Бейгер М І.

ПРИСУТНІ: головний бухгалтер Стасишин Г.Ю., методист Козак Н.М., провідний зберігач фондів. Білас О.В., вчений секретар Матвіїшин Г.Я., музейний доглядач Марія Сенейко, музейний доглядач Уляна Коваль, секретар-діловод Бейгер М.І.

Порядок денний:

***************************************

2. Про скаргу №021 від 15.04.2013 р. (вх. міської ради №15/360-2/24, підпис голови від 18.04.2013р.) президента ЛМГО "Підкова” п. Ігоря Губіліта міському голові Самбора п. Тарасу Копиляку з приводу некоректного висловлювання працівників та дирекції музею щодо етнографічної групи українського народу - бойків.

***************************************

II. СЛУХАЛИ: про скаргу п. Ігоря Губіліта.

ВИСТУПИЛИ: директор музею Роксоляна Данчин ознайомила присутніх зі змістом скарги президента ЛМГО "Підкова п. Ігоря Губіліта та запропонувала обговорити дану ситуацію.

- методист Наталя Козак відзначила, що: по-перше, Ольга Білас не екскурсовод, а провідний зберігач фондів, а по-друге, - вона є дипломованим істориком і скурпульозним науковцем. У свій вихідний день вона вийшла на роботу, аби провести замовлену заздалегідь екскурсію.

- вчений секретар музею Галина Матвіїшин сказала, що знайома з концепцією екскурсії колеги Ольги Білас, яка сформована на базі праць, опублікованих у випусках "Літопису Бойківщини” та сучасних видань. У ній немає згаданих у скарзі моментів. Те, що слово "бойко” походить під слова "боєк”, тобто віл - це версія польських дослідників, які не можуть об’єктивно визначати етнографічні моменти стосовно підневільних народів у зв’язку зі зверхніми імперськими поглядами, проте є десятки інших науковців, у кожного з яких с свої версії. Те, що "бойки місяцями не милися”, має своє підгрунтя, варто почитати Верхартського чи згадати, що про гігієну почали вести мову теж наприкінці 19 ст.

- доглядач Марія Сенейко додала, що в екскурсійну розповідь Ольга Білас вносить багато цікавих деталей, якщо можна сказати, що бойки ліниві, бо відро без накривки, як у гуцулів, то це якраз і є одна з таких деталей, жарт, а за хвильку вона розповідає про ощадність, винахідливість бойків.

- доглядач Уляна Коваль обурилася, що під час екскурсії керівник групи намагався з нею виясняти питання походження бойків?... Чи Самбір - це Бойківщина, чи Опілля? Здивувалася, тому що не зрозуміла: чи керівник групи справді хотів дізнатися щось нове, чи хотів співставити те, що говориться в екскурсії і те, що скаже доглядач. А сама група поводилася дуже недисципліновано, заважала проведенню екскурсії.

- провідний зберігач фондів Ольга Білас сказала, що не сподівалася на таке неетичне, неприємне ставлення і що викладе все в письмовій формі, перевіривши все кілька разів, аби не було різночитань.

- директор музею Роксоляна Данчии відзначила, що при прийомі на роботу найперше їй заімпонувало те, що Ольга Білас закінчила стаціонарно історичний факультет Львівського університету за спеціальністю «Архівознавство» — саме така спеціалізація щонайкраще підходить для музейного працівника, тим більше, що вчорашня випускниця була однією з кращих студенток свого випуску, здобула кваліфікацію магістра архівознавства, що дає право працювати як архівіст, історик, викладач історії. На співбесіді випускниця цього славного закладу показала себе людиною думаючою, і, хоча це може викликати здивування, але відразу прийшла впевненість, що в музей прийшов достойний працівник, і ця думка не була помилковою. Перші три місяці готувався матеріал, опрацьовувалися "Літописи Бойківщини” та інші видання, наявні у нашій бібліотеці та фондах, на їх основі нова працівниця підготувала концепцію проведення екскурсії на 7 друкованих сторінках - дуже повний виклад матеріалу, починаючи від вступу, включаючи повноцінний огляд експозиції у основній частині та закінчуючи висновками стосовно особливостей бойківської етнографічної групи, подачею використаної літератури; концепція була захищена на методичній раді. Підкреслила, що окрім блискучих знань, набутих в університеті на історичному факультеті, вміння працювати з літературою виданою та архівними матеріалами, Ольга Білас має широкий світогляд та вміння його проявити в процесі роботи, зокрема, відвідувачі музею, серед яких часто бувають науковці різного рівня, відзначають, що їх вражає вишукана українська мова - ймовірно, так і має бути, якщо дитину в школі відзначили найвищою нагородою - Золотою медаллю. А прийшла на роботу як методист у 2007 році - посада, що дозволяє організовувати екскурсійну і лекційну роботу в музеї, після декретної відпустки з 2011 року працює як провідний зберігач фондів, бездоганно виконує всі види робіт - від безпосередньо фондової до роботи над музейними виданнями, а так як посада екскурсовода не передбачена штатним розписом, проводить екскурсії. Підкреслила, що про ситуацію, яка склалася у неділю 31 березня 2013р., повідомила Ольга Білас, тому дзвінок від Ігоря Губіліта не був несподіванкою, була в курсі справи, запропонувала зібратись і обговорити цю ситуацію, на що почула відповідь, що він буде скаржитись і на директора. Підсумувала, що, по-перше, у музей приходять різні люди - школярі різного віку, студенти, для яких майже завжди розповідь про матеріально-господарську культуру бойків є відкриттям, проте є й такі, які здатні виривати щось з контексту, перекручувати, неправильно розуміти чи просто не чути, тому музейні працівники мають стежити за кожним промовленим словом і по-друге - попросила Ольгу Білас викласти сказане на папері у формі пояснюючої записки.

ВИРІШИЛИ: Дану пропозицію підтримали одноголосно.

***************************************

Директор історико-етнографічного 
музею "Бойківщина" Роксоляна Данчин

Секретар-діловод Мар’яна Бейгер

Протокол підтверджується підписами присутніх:

головний бухгалтер Стасишин Г. Ю.

методист Козак Н. М.

вчений секретар Матвіїшин Г. Я.

провідний зберігач фондів БІлас О. В.

музейний доглядач Сенейко М. Я.

музейний доглядач Коваль У. І



...

Крім того були надані пояснення п.Білас О.В.

..

Історико-етнографічний музей "Бойківщина”

ПРОТОКОЛ

"05 ” червня 2013 р. № 9 м.Самбір

наради працівників
музею "Бойківщина”

Директор Данчин Р.С.

Секретар - діловод БейгерМ.І.

ПРИСУТНІ: головний бухгалтер Стасишин Г.Ю., методист Козак Н.М., провідний зберігач фондів Білас О.В., вчений секретар Матвіїшин Г.Я., доглядач Марія Сенейко, доглядач Уляна Коваль., секретар-діловод Бейгер М.І.

Порядок денний:

1. Про подяку від З0. 05. 2013 р. (вх. Музею №56 від 04.06.2013 р.) методиста Навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття (м. Івано-Франківськ) п. Наталії Штиркало з приводу проведення екскурсії у музеї та по місту Самбору для учасників Івано-Франківської делегації під час міжобласного семінару.

І. СЛУХАЛИ: про подяку п. Наталії Штиркало

ВИСТУПИЛИ: директор музею Роксоляна Данчин відзначила, що до проведення позачергової наради - продовження розгляду скарги №021 від 15.04.2013 р., що надійшла до Самбірської міської ради ( вх. міської ради №15/360-2/24, підпис голови від 18.04.2013р.) від президента ЛМГО "Підкова” п. Ігоря Губіліта міському голові Самбора п. Тарасу Копиляку з приводу, цитую, "некоректного висловлювання працівників та дирекції музею щодо етнографічної групи українського народу бойків”- спонукав лист-подяка, який надійшов з м. Івано-Франківська 4 червня. Ми тісно співпрацюємо з міською радою, раидержадміністрацією, товариством "Просвіта”, освітніми закладами, тому не дивно, що, не отримавши листа-скаргу офіційно, ми ознайомилися з його змістом, провели другу теж позачергову, нараду, тому що такий прикрий випадок стався вперше за 20 років діяльності музею. Ознайомила присутніх зі змістом подяки, надісланої листом, що незвично для нашого часу, тому що нечасто слова подяки пишуться на папері - наші сучасники віддають перевагу телефонному зв’язку чи електронній пошті. Але наскільки треба було захопитися рівнем екскурсій, аби написати: "Шановна пані Роксоляно! Хочу вам щиро подякувати за теплий прийом Івано-Франківської делегації учасників під час міжобласного семінару на території Самбірського району 22 травня 2013 року”. І якщо фраза "Екскурсія вашим музеєм була цікавою і пізнавальною. Єдине жаль - що так мало часу було виділено на цей об’єкт” говорить про ставлення всього колективу музею до відвідувачів, наших гостей, то наступна - "Приємно, що у вас працюють дуже ввічливі люди, які є професіоналами своєї справи. Передайте слова вдячності і дівчині-екскурсоводу, яка працювала з нами по місту і в ратуші (вибачайте, забула її ім’я, але не її людяність і порядність)” - стосується безпосередньо провідного зберігача фондів Ольги Білас, яка, маючи рідкісну і потрібну кваліфікацію магістра архівознавства, є знахідкою для музею, працює на посаді провідного зберігача фондів, а це відповідальна й копітка робота в музеї. Проте, займаючись фондовою, видавничою, популяризаторською та іншими справами, які постійо виникають в музеї, не відмовляється і від іншого обов’язку - проведення екскурсій експозиціями музею та по місту. Коли музей був філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, ми керувалися їхнім розпорядженнями, написаним на основі наказів Міністерства культури, зокрема: кількість екскурсій для кожного музейного працівника має бути не менше тридцяти трьох на рік. Хоча ми стали юридичною особою і маємо право продукувати нові внутрішні накази, цієї норми дотримуємося, аби бути на належному рівні, тому всі працівники, які обіймають музейні посади, а серед них є і молоді історики, відповідально й добросовісно готують та проводять екскурсії.

ВИРІШИЛИ: Взяти до уваги доброзичливе ставлення відвідувачів до колективу музею та бути уважними - окрім добрих моментів можуть статися і непередбачувані неприємності.

Директор історико-етнографінного 
музею "Бойківщина" Роксоляна Данчин

Секретар - діловод Мар’яна Бейгер

Протокол підтверджується підписами присутніх:

головний бухгалтер Стасишии Г.Ю.

методист Козак Н.М,

вчений секретар Матвіїшин Г. Я.

провідний зберігач фондів Білас О.В.

музейний доглядач Сенейко М, Я.

музейний доглядач Коваль У. І.

...

За результатами обговорень була направлена відповідь Директору департаменту з питань культури, охорони культурної спадщини, культурних цінностей Львівської облдержадміністрації Наталії Гамкало

Директору
департаменту з питань культури, 
охорони культурної спадщини, 
культурних цінностей 
Львівської облдержадміністрації 
п. Наталії Гамкало

Дирекція музею «Бойківщина» повідомляє, що на двох нарадах колективу від 24.04.2013р. та 5.06.2013р. було розглянуто та обговорено скаргу президента ЛМГО «Підкова» п. Ігоря Губіліта з приводу «некоректного висловлювання працівників музею про етнічну групу українського народу -бойків», яка надійшла на адресу міського голови м. Самбора п. Тараса Копиляка (вх. міської ради №15/360-2/24). В ході обговорення виявилось, що сталось непорозуміння - перше за двадцятилітню діяльність музею. Адже кожен працівник, що обіймає музейну посаду в «Бойківщині» проводить екскурсії, а посада екскурсовода в нашому штатному розписі не передбачена. Було вислухано думки працівників музею з даного питання (див. протоколи №5, №6, концепцію екскурсії, лист-подяку), розглянуто пояснюючу записку провідного зберігача фондів Білас О.В., до якої мав претензії п. Губіліт, враховано усі зауваження та зроблено певні висновки.

Ольга Білас працює за фахом, добре знає матеріали про етнографічну групу бойків як давні («Літописи Бойківщина» 1930-х рр.), так і нові, опрацьовує матеріали по періоді національно-визвольних змагань, бере участь в конференціях, пише замітки до газет, здійснює описи експонатів (книги надходжень, інвентарні книги тощо).

У даний момент виникло непорозуміння, яке викликало у нас відповідний резонанс. Працівникам музею було наголошено на тому, щоб вони стежили за кожним своїм сказаним під час екскурсії словом, кожною реплікою зі сторони, бо інколи вирвані з контексту вони набувають зовсім іншого змісту, трактуються по-різному.

З повагою— 
Директор історико-етнографічного музею "Бойківщина” Роксоляна Данчин


Доповнено 09.09.2016

Громадськість Бойківщини й органи місцевого самоврядування стежать за перебігом конкурсу на посаду директора музею "Бойківщина" в Самборі.

Президія Старосамбірської районної ради на сьогоднішньому своєму засіданні прийняла одноголосне рішення підтримати звернення до комісіії з конкурсного відбору кандидата на посаду директора музею "Бойківщина" в Самборі з проханням не розглядати кандидатуру попереднього директора, уславленого ксенофобськими заявами на адресу бойків, до конкурсу на заміщення посади.

Вчора на прохання громадськості з осудом діяльності директорки виступила також ГО "Майдан Турківщини".

Наталя Кляшторна, FB

.

Доповнено 25.09.2016

Для чого/кого потрібні конкурси?

14 вересня 2016 року у Львівській обласній раді відбулось друге засідання комісії з конкурсного добору директора Історико-краєзнавчого музею "Бойківщина", що в м. Самбір Львівської області. Музею, що має сумну і славну історію, адже заснований у 1927 році при Товаристві "Бойківщина" етнографами, педагогами та громадськими діячами, з окупацією Галичини радянською владою він був ліквідований і відновлений лише в 1990-ті роки. У всі часи його основним завданням було презентувати культуру і побут етнографічної групи українського народу - "бойків".

Відповідно до Закону України "Про культуру" конкурсна комісія була сформована органом управління - Львівською облаою радою - у складі 9 чоловік, до якої увійшли Михайло Ільницький (депутат Львівської обласної ради), Христина Береговська (директор Департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОДА), Мирослава Бабінська (депутат Львівської обласної ради), Роман Яців (проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв), Дмитро Сапіга (директор видавництва "Каменяр"), Олександр Жарівський (керівник Асоціації філателістів Львівщини), Лідія Горницька (керівник архітектурної майстерні інституту "Укрзахідпроектреставрація”), Зоя Богдан (майстер витинанки) та Тетяна Пригодська (офтальмолог).

На посаду директора музею претендували 2 кандидатки: Данчин Роксоляна Степанівна і Бублик Людмила Ярославівна.

Роксоляна Данчин (1945 р.н.) – за освітою вчитель української мови і літератури (вищу освіту здобула в 49 років). Якийсь час працювала робітницею на Львівській фабриці верхнього трикотажу, вчителем української мови і літератури, та практично з моменту відкриття музею «Бойківщина» в незалежній Україні стала його директором і обіймає цю посаду вже кілька десятків років. Роксоляна Данчин має багато подяк від різних організацій, але 9 вересня 2016 року Президія Старосамбірської районної ради VII скликання у відкритому зверненні закликала конкурсу комісію «не розглядати кандидатуру Роксоляни Данчин в конкурсі на заміщення посади музею «Бойківщина в Самборі», оскільки «музей, за часів директорування в ньому Роксоляни Данчин став місцем, де поширювали компрометуючу інформацію на адресу бойків, приписуючи нашій спільноті риси, які би свідчили про меншовартість».

Друга кандидатка - Людмила Бублик (1971 р.н.) - доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені (наукова робота на тему "Збереження національної самосвідомості українців у Німеччині та Польщі, 1990-2010), має дві вищі освіти, здобуті в Україні, у Львівському національному університеті імені І. Франка, на філологічному факультеті та факультеті післядипломної освіти. Окрім української, вільно володіє 4 іноземними мовами. Працювала вчителем, викладачем англійської та французької мов, Другим Секретарем та в.о. Прес-секретаря Посольства України в Республіці Польща (відбиралась на основі конкурсу). Під час роботи в Посольстві у Варшаві, була ініціатором та організатором першої української недільної школи у Варшаві, ініціювала та провела велику кількість польсько-українських культурних заходів. У 2015-му році Людмила Бублик допомогла музею «Бойківщина» здобути унікальну колекцію зі 107 оригінальних творів української мисткині Емми Андієвської, що проживає в Німеччині, була куратором першої виставки цієї колекції. У 2013-2016 рр. вона опікувалася музейним комплексом «Рідна хата» Патріарха Йосипа Сліпого у його рідному селі Заздрість, була організатором багатьох міжнародних конференцій та культурних заходів як в Україні, так і за її межами – метою яких була популяризація української культури.

Друге засідання конкурсної комісії, на якому мав бути обраний переможець, мало відбутись 12 вересня. Але не відбулось. Телефоном в Управлінні майном спільної власності мені пояснили, що причиною стала відсутність кворуму, бо з 9 членів комісії були присутні тільки 5. Хоча учасниця конкурсу п. Людмила Бублик каже, що насправді було 6 членів комісії… (Ми направили офіційний запит, будемо чекати роз’яснення… Бо якщо членів було 6, засідання не мали права переносити, це порушення Закону, і ще важливо – чому саме це відбулось.) Відповідно, засідання було перенесено на 14 вересня 2016 року і тут уже були присутні 6 членів конкурсної комісії, 5 з яких, тобто більшість з присутніх, віддали свої голоси за кандидатуру Роксоляни Данчин.

Трохи згодом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради обіцяє оприлюднити відеозапис засідання, щоб кожен з нас зміг самостійно зробити висновки про перебіг засідання та те, наскільки об’єктивними були члени комісії і чи вони оцінювали програми розвитку музею кандидаток, чи самі особистості. А на 27 вересня 2016 року запланована сесія обласної ради, яка має розглянути і затвердити/не затвердити рекомендовану комісією кандидатуру Роксоляни Данчин.

Я ж хочу тут процитувати пані Людмилу Бублик, яка конкурс програла, але в своєму емоційному дописі насправді дала мудру відповідь на те питання «Для чого/кого потрібні конкурси?», яке цікавить кожного: хто стоїть осторонь, кому не байдуже, і хто вигукує його в розпачі (як я), коли перелік порушень і констатація відсутності моралі сягають якоїсь внутрішньої межі.

Прошу вас, обов’язково прочитайте звернення нижче:

Людмила Бублик: "Я подала документи і взяла участь у цьому конкурсі, пройшла його від початку до кінця. Так, я не перемогла; так, усе залишилося на своїх місцях. Але вже ніщо не буде таким, як було дотепер. Ні в моєму житті, ні навіть у житті музею «Бойківщина». Я тепер маю черговий досвід участи у цій великій грі, брудній грі під назвою «конкурс на заміщення посади…». Цей конкурс кардинально відрізнявся від конкурсу в Міністерстві закордонних справ, у якому я виграла, хоча й приїхала «без плечей» з периферійного і… любленого в столиці Львова.

Головна думка, яку я прагну передати цим дописом: Кожен, хто чує в собі силу; кожен, хто хоче щось змінити в нашому житті; кожен, хто має команду однодумців, яким не байдужа доля того чи іншого закладу культури, освіти, науки, тієї чи іншої ділянки громадського життя; БЕРІТЬ УЧАСТЬ у конкурсах, подавайтеся і беріть участь!

ПОПРИ ВСЕ!

Попри те, що комісія сформована без вас і налаштована проти вас.

Попри те, що за присутности шести членів комісії, її засідання переноситься на інший термін, бо нема того, кого треба, а сьогодні засідання відбувається за участи шести членів.

Попри те, що члени комісії – депутати обласної ради (один з них бойко!) просто бойкотують засідання комісії, не приходять на них – їх це не цікавить, бо це всього лиш якийсь музей, посада ой, яка неприбуткова і проблемна.

Попри те, що долю закладу культури (не вас як фахівця) вирішують заслужений філателіст України і медичний працівник, що на кожному кроці підкреслювала: «Я не зацікавлена особа!»

Попри те, що комісія майже в повному складі прийшла на цей конкурс не вибирати, а призначати.

Попри те, що ваші чесноти, описані у резюме, характеристиках і рекомендаціях, у кращому випадку просто не читаються членами комісії, а в гіршому будуть обернені проти вас. Як? А ось так, наприклад: якщо ви п’ять років працювали в Посольстві України у Варшаві, заснували першу в історії українську школу в польській столиці, організовували протягом тих років міжнародні культурні заходи для промування України…, то вас член комісії може запитати, «ставлеником якої польської організації ви є». І багато такого іншого.

Одним словом, пройти це болото в білих рукавичках не вдасться.

І попри все: БЕРІТЬ УЧАСТЬ! у конкурсах, подавайтеся на них. Навіть лише для того (і аж для того!), щоб ті, хто пригрівся на посадах, зрозуміли, що зміна прийде. Не сьогодні, то завтра. Життя таке: Кобільник з однодумцями заснував у 1927 році товариство і музей «Бойківщина» не для того, щоб забрати його з собою на той світ, а для того, щоб збагатити, розвинути і передати наступним поколінням, котрі так само будуть вболівати за справу, жити і перейматися нею для того, щоб знову передати нащадкам, навчити їх, якого ми роду-племени, навчити гордитися своїм походженням і при цьому поважати кожну інакшість. Зрештою, так само, як була передана в інші дбайливі руки українська школа у Варшаві…

БЕРІТЬ УЧАСТЬ у конкурсах, не сидіть і не чекайте, що хтось прийде і вигребе конюшні за вас, а ви потім будете сидіти в чистому домі у вишиванці і кричати: «Слава Україні!» Діти з нас спитають: де ми були, коли…».

Леся Гасиджак

prostir.museum



Переглядів: 357 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: