Головна » 2016 » Жовтень » 31 » Пропасть...як люстерко людської заздрості
14:02
Пропасть...як люстерко людської заздрості
123456

Пропасть...- як дзеркало людської заздрості

Не всі знали, що поруч із Самбором крок за кроком виростала оздоровчо- відпочинкова туристична  база. Розповімо про це в деталях. До неї можна було добратись за 15 хвилин їзди від міста при першому повороті на Чукву, приблизно 300 м. в глиб поля. З боку села Задністря також, проїхавши в кінець села в бік с.Бережниця ,звернувши вліво польовою дорогою біля 500м.

Раніше ці землі належали  Нагірнянському  плодово-декоративному  розсаднику, який підпорядковувався Укравтодору. Як колишній його керівник, а потім начальник самбірського автодорсервісу , Леонід Завійський відчув, що держава не намірена надавати підтримку розвитку пришляхового зеленого сервісу. Саме тоді зародилась ідея звести на частині болотистої місцевості, зарослої чагарниками, верболозом ставка. Благо- поруч струмочок протікав, який гріх було б не використати.

 Відтак вдалось  спорудити сучасну інженерну гідротехнічну споруду, без шкоди для зовнішнього середовища, яка мала стати основою майбутнього оздоровчо-відпочинкового туристичного комплексу. Територію  водного дзеркала  було обсаджено ялиною, сосною ,берізками іншими декоративними саджанцями тощо, очищено захаращений струмочок.Не раз і не два можна було побачити, як Леонід Михайлович у гумових чоботях з лопатою орудував,  залучав до цієї праці родину, майбутніх рибалок ,просто охочих.... Як кажуть по всякому було. Можна по різному до цього відноситись, але така правда. Не купував нерухомість в Криму, як дозволяв собі таке благо  "дрібний " чинуша- Ралівський сільський голова В.Бучко , не мріяв про відпочинок на Канарах чи Майорці, а переймався  як створити відпочинкову оазу тут, у рідному Прикарпатті.

 Завдяки невеличкій греблі частина води була направлена для наповнення улоговини. Дві невеличкі водойми ставали основою майбутнього  комплексу, де було передбачено пристань для човнів, окреме місце  для купання і розважання малюків тощо.

Ставки було зариблено  мальками, але вирощування сріблистих –це тільки половина задуму. Нині  постало питання узаконення всього цього господарства і таким чином дати поштовх для його повноцінного розвитку із зведенням всієї інфраструктури  з  туристичними будиночками, човнами, рятувальною службою, прокатом рибальської амуніції тощо. 

Не дрімав і   колишній Ралівській сільський голова В.Бучко. Саме перед останньою виборчою компанією на 70 га, яка ще до недавно належала шляховикам, вирішив порадувати індивідуальних забудівників, які роками стояли в черзі на отримання земельних ділянок. В спішному порядку було виготовлено відповідні папери.

Зрозуміло, що майбутні  «щасливчики» пляців не рахувались з витратами: хто як міг, "дихав" до кишені. Те, що пальки під ділянки   майбутніх хатів забивали в чистому полі без доступу до шляхів , газо-електромереж тощо мало кого цікавило. Про інші інженерні комунікації і гадки не було.

Все це робилось в єйфорії місцевих виборів, які наближались. Таким чином складалось враження  турботи  про    мешканців. Та не так сталося, як гадалося -більшість виборців розгадали шулерство бучків-сучків.  Тому   позбавили таких  далі триматись за  гетьманську булаву.

Та проблема із узаконенням цієї місцини по спадковості передалась новим депутатським обранцям.

Час біжить, а вони нині   в роздумах. Як кажуть: у заздрості великі очі. Одні поговорюють, що потрібно оголосити конкурс, чи як модно нині говорити-тендер куплі-продажу, оренди, інші як причину зволікань, наводять відсутність потрібної техдокументації. Спрацьовує чиновницька бюрократична круговерть.Нам стало відомо, що не на жарт пошуком господаря чи смотрящого раптово почали перейматись клерки вищого рівня з депутатським  статусом . Як мовиться: святе місце пустим не буває.

Поки йдуть закулісні торги, добру справу можуть звести на нівець. Демонструємо це на світлинах , де в хащах вже вовки виють. У передноворічні дні знаходяться охочі , аби зрубати ялиночку-другу на свята. Подекуди і берізки починають, що називається пелехати на мітли…

Здавалось би, ми вже це  проходили, коли тваринницькі ферми, тракторні стани, комори  ділили по цеглині, лиш би вони не потрапили в господарські руки. Як сніг тане  діловий ентузіазм у  Леоніда Михайловича  Завійського , який,судячи з усього, махнув рукою на своє дітище .Але ростуть бюрократичні ставки. Здогадуємось, що в повітрі «запахло» судами, адже охочих  орендувати,придбати,перепродати цей , образно кажучи куш-маєток чимало.

Тим часом втрачає від такого недбальства  сільська громада, адже місцева казна могла б поповнитись не малою копійчиною, район міг би стати своєрідним оздоровчо-відпочинковим туристичним центром в додаток до вже існуючого в селі Сприня, що в кількох кілометрів від названого. На туристично-оздоровчому  ринку виникла б конкуренція, не слід забувати і про  рибну продукцію тощо. 

Наразі, напрошується відоме прислів"я: чому бідні- бо дурні, чому дурні- бо бідні. По бойківськи це називається і сам не гам і другому не дам,по-польськи:бранці- засран...

Вся надія на сільських депутатів, які стоять у витоках людської праці і не дадуть можливість її змарнувати...

P.S. Мешкаю в кілометрі від цієї перлини, яка почала розвиватись на моїх очах. В літню пору кілька хвилин їзди на ровері і кратькома можна було пірнути у водну стихію. Повірте, що загубити цей прикарпатський оазис- злочину подібне.  Як не байдужа людина гріх було б не поділитись своїми думками. 

 

 

Переглядів: 8 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0