«…причини досі не оприлюднені».

Суддя:
- Отже, громадянка Сидорова, в чому причина вашого розлучення?
- Ваша честь, зачеплена моя честь!
- Ваша честь?
- Так, Ваша честь, моя честь!
- Що, й моя честь, ваша честь?
- Та ні, Ваша честь, не ваша честь, а моя честь!
- Я не зрозумів: моя честь – це ваша честь?
- Вашу мать, ваша честь! Все, я передумала розлучатися!

Ось так, прийшли до чоловіка з папером «іменем України», все обнишпорили, арештували і почали «іменем України» мотати жили, обливати помиями і «викочувати з голови мозок».

Після цього видали другий папір, також «іменем України», де вказано, що все це проводилося незаконно, помилково, без достатніх підстав, без додержання вимог, з грубим істотним порушенням, без врахування останніх змін в законодавстві, неправильним його застосуванням, без документів, без ухвал, без перевірки на відповідність вимогам… що призвело до постановлення незаконного, необґрунтованого, та невмотивованого судового рішення.

Читаю і ніяк не можу звільнитися від відчуття печерного періоду. Щось трохи нагадує судові репресивні трійки НКВД, або інквізицію: вночі взяли, до обіду вже розстріляли, або відправили до Сибіру – і все це «іменем СРСР», або «іменем Христа». Так, шановні бойки, люди винищують один одного «іменем держави чи Бога», аби звільнити місце під сонцем для себе та своїх чад. Потім вибачаються, каються і починають знову. Так що поняття про цивілізацію та віру, ще далеко попереду, а поки що – повний бардак, в якому, мов в ресторані, можна замовити собі ту чи іншу людину-страву і з’їсти її зі всіма потрохами.