Головна » 2017 » Вересень » 28 » Успадкований маєток. Нема зла, аби не вийшло на добро
22:33
Успадкований маєток. Нема зла, аби не вийшло на добро
123456



Кількома днями раніше ми пропонували матеріал. який красномовно засвідчує турботу ТзОВ"Самбірська ГРОД" про розвиток міста над Дністром в районі вулиць Багряного, Шевченка, Шептицького та інших. http://sambirmajdan.at.ua/news/2017-09-05-2391

За задумом будівельної компанії ще більш елітним,затишним і  привабливішим має стати  житловий мікрорайон на частині площ колишньої райсільгосптехніки разом із спортареною в улоговині цегельного заводу, який прилягає до нині занедбаної зеленої зони, занедбаного молодіжного озера. Цю самбірську інтимну перлину гріхом не  використати на благо людей.

Підкреслимо, що мова не йде про ліквідацію промислового виробництва, адже було б абсурдним, потративши значні кошти  на благоустрій території, що по вул. Шевченка, генерала Кука, перекриття покрівлі цехів на площі більше 10-ти тис.кв.м.,встановивши понад сто пакетів віконних рам тощо і пустити все  під бульдозер. Тим часом злі язики поширюють різного роду чутки-плітки, мовляв, хочуть позолотитись на квартирному бізнесі. 

Певний внесок у економіку Самбора вносить і дочірне підприємство "Самбірагротехмаш", де постійно працюють 35 кваліфікованих працівників,на виплату зарплати у місяць доводиться витрачати  біля 150 тис.грн., а ще відрахування до державного та місцевого бюджетів.Тільки земельний податок обходиться  колективу в місяць  у 52тис. грн.

Ці кошти  не падають з неба в кошик,як гриби після дощу, їх потрібно заробити,  крутитись, як білка в колесі,щоб вижити у конкурентній боротьбі за реалізацію продукції, у пошуках нових клієнтів на металовироби в тому числі і за кордоном.

Наведені  світлини- це тільки вершина більш, як 25-річної бездіяльності-безгосподарності. Скільки праці  вже потрачено, аби хоч частково розібрати ці руїни,коли вкрай бракує робочих рук.

Тим часом з висоти ратушних кабінетів все виглядає райдужно.

Автор цих рядків чи не єдиний з самбірської пишучої братії, підтримував на останніх виборах до міської ради нині діючого міського голову пана Гамара. Імпонувало  фізкультурне досьє Юрія Петровича ,вже не говоримо про мужній патріотичний вчинок бути в горнилі революційних подій на Євромайдані з першого і до останнього дня.

Але міська господарка потребує комунікабельності, порозуміння, злагодженості в роботі. Знаходити спільну мову і з рядовими міщанами, і впливовими підприємцями. Самбір місто інтелектуалів, де переплелись інтереси бойків і лемків, польської і успадкованої російської діаспори, інших національних меншин.Працювати так,щоб забезпечити толерантність прихильники різних конфесій. Близькість двох міжнародних пунктів пропуску та вигідний транспортний вузол робить його особливо привабливим.Вже не підкреслюємо про велику культурну спадщину, духовне надбання та дотримання певних традицій і звичок. Без врахування цих факторів не можна управляти більш як 35-ти тисячною спільнотою. 

Натомість переважає інтриганство, самовпевненість, загравання з популістами за принципом: сам не гам і тобі не дам.

Як на мене п.Гамар зашпортався вже на початках своєї кар"єри , коли директор ТзОВ "Самбірська ГРОД" Степан Мандюк намагався винести на розсуд самбірчан  проект з реконструкції міського стадіону і адмінприміщення спортшколи, запропонувавши  компенсувати затрати виділенням земельних ділянок під будівництво житла. Якщо не підходив цей інвестор ,хто забороняв шукати іншого?

Який кінець цієї ініціативи? На довоєнній австрійсько-польській конюшні, що слугує канцелярією спортовців і вбиральнею, від якої тхне "запашок" по всій вулиці Коперника, нині залишається встановити меморіальну дошку,як на архітектурній пам"ятці. Кому? -самі здогадайтесь (http://sambirmajdan.at.ua/news/2017-09-08-2394). Теоретичні дебати про нового підрядника вже тривають біля двох років і  далі нульової відмітки не просунулись. 

Свідомо не торкаємось кадрової політики, де переважає тенденція до конфліктних ситуацій.

Здавалось би, що буде зроблено висновок. Але знову амбіції беруть верх. На цей раз п.Гамар забив черговий цв"ях ,двічі наклавши вето на  депутатське рішення про детальнй план розвитку території колишньої райсільгосптехніки та зведення спортивної арени в улоговині цегельного заводу. Це при тому, що жодного разу не спромігся відвідати цю місцину, заглянути в очі простим трудівникам, які  почали регулярно отримувати зарплату без піврічної затримки, як було при  попередніх хазяїв. Не завадило б , щоб і міські депутати відвідали цю "демократичну спадщину". 

Ми намагались з перших вуст дізнатись причини таких дій. Виявляється, що все зведено до того, хто першим має йти на поклін, до якого кабінету заходити і як виходити.
 









Одними закликами до чесності, справедливості справу не можна зрушити з місця. Місто яке перезавантажене в склоках, корупції обходять потенційні інвестори. Можна лишень поспівчувати, яке ярмо взяла на свої плечі будівельна компанія, переглянувши ці світлини з успадкованим маєтком, коли впоперек шляху стоїть чиновницька впертість. Та нема зла, аби не вийшло на добро.

Антон Рогач, член громадської ради при міськвиконкомі, член НСЖ України  



Переглядів: 160 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: