Головна » 2018 » Квітень » 28 » Що змінилось на мапі Самбірщини за три роки, відколи ця публікація зявилась "на світ"? Передаємо текст без жодних змін.
08:24
Що змінилось на мапі Самбірщини за три роки, відколи ця публікація зявилась "на світ"? Передаємо текст без жодних змін.
123456
ЛЮСТРАЦІЯ, ЧИ КАСТРАЦІЯ, АБО ЯК ПОЗБУТИСЬ ПУТІНСЬКО-ЯНУКОВИЦЬКОГО «НАСІННЯ»
123456 

Думаймо, гадаймо, дані надсилаймо. Революція Гідності триває- результату не має. В народі кажуть: поки тлустий схудне-тощий здохне. Щоб з нами цього не сталося "Люстраційна скарга" один із інструментів викорчовування зла. Скористаймось ним..

  Належу до покоління, коли перед  очима мерехтять  події на зорі нашої незалежності. Тоді не раз і не два на Галичині лунали заклики до люстрації.  Трансляція  сесії Львівської облради була наживо з цього приводу, а вів її, здається, Микола Горинь.

 На трибуні звітував керівник служби безпеки Львівщини. Коли його допекли запитаннями про сексотів  з числа  регіональних кадрів він  зненацька відповів:

-Тоді в президії та й чимало осіб з депутатського корпусу  в залі мало хто  залишиться...

 Пригадую, як зачовгались на кріслах ...

Після цього напруга дещо впала, але проблема залишилась.

На що натякаю? Не секрет, що так званих «стукачів»  спецслужби вербували, як правило, з числа безпартійних. Більше того, своїми «помічникам»  підбирали осіб з   колишніх репресованих,їхніх родичів, так званих не благонадійних ,на яких мали відповідні компроментуючі матеріали. Потім цей «підсобний апарат» використовували    для   оперативного нагляду.

 Не секрет ,що для більш ретельної перевірки  ймовірних кандидатів на вербовку  спецслужбою застосовувались заохочувальні поїздки за кордон. Іншим така розкіш була зась, особливо до капкраїн.  Окремим  сприяли у службовому  трампліні.

 Автор цих рядків мав можливість скористатись поїздкою до Польщі лишень в 1989р, хоч ярлик кедебіст  «щирі  друзі» поширювали  із-за творчої заздрості та зведення порахунків. Про це трохи нище.

Що стосується  заохочування  на агентурну «працю» членів КПРС то циркуляр забороняв «запрошувати» цю категорію до співпраці  з органами, бо вважалось, що в тій, чи іншій мірі ,вони і так  виконували завдання  партії.  Інша річ у який спосіб?

До слова скажу, що була негласна вказівка проводу ОУН-УПА, особисто Степана Бандери вступати до партії, щоб  сприяти поширенню і  збереженню національного духу на теренах України.

Для прикладу св.п. Сидор І. С.- колишній директор самбірського меблевого комбінату чи не один з перших на Львівщині сприяв організації товариства «Просвіта» на підприємстві. Він не тільки згуртував колектив біля  півтори тисячі працівників,  половину з них забезпечив безкоштовним житлом, хоч сам мешкав у спареному будиночку. Вже не кажу, що майже в кожній сім’ї галичан був відповідний комплект меблевого гарнітуру, який  вважався на той час  вкрай дефіцитним. Попав  в немилість -люстрацію за колишне партійство , через кар'єристів,заздрісників, користолюбців, мітингових тріпачів-ораторів.

 Це ж саме можна сказати про  директор  міжрайторгбази, св.п.Б.А. Козича, який поряд з основною роботою виніс на своїх плечах будівництво гуртовні - чи не найбільшого торговельного об’єкту на Львівщині. Дотепер новітні домкрати-демократи розтягують складські приміщення і не можуть дати тому ради.

Попав під люстрацію  мітингарям  і  М.П. Тарановський, як східняк, який очолюючи  скромне підприємство з реалізації вугільного палива , спромігся на таку «розкіш» для колективу, як лазню -парну. Один з «не дрімаючих»  чільників народного контролю  на прізвище К. посмів заставити його відкривати дипломат , щоб пересвідчитись ,чи не має в ньому оковитої для розваги парильників. Згодом добровільно-примусово залишив  посаду.

До чого веду? Саме «демократичні орли» (замініть  в останньому слові літеру «Р» на «С») на початку 90-х минулого століття під рухівською ейфорією здійснювали так звану  «люстрацію» місцевих патріотичних кадрів, точніше тероризували їх, вкорочуючи  життя  патріотам України, дорікаючи приналежністю до партії.

Не обминула  рухівська пошесть і автора цих рядків бо посмів  прилюдно на сесії , де йшлося про довіру  як керівнику, висловитись, що ще на початку  семидесятих років минулого століття  зробив виклик партійно-кагебістській машині. Через двадцять років почувши ці слова рухівські найманці  зашипіли- зарьохкали - агент КДБ... І це за те, що як журналіст вивів на чисту воду сина, батько якого приймав участь у розстрілі  мирних людей в час другої світової війни, а нащадок всілякими правдами і неправдами намагався змити з нього невинну людську кров ,тобто реабілітувати. Не вийшло. Правда перемогла. Термін давності на таких злочинців не поширюється. Але, помста послідувала.

Ще такий штрих з приводу мого звільнення, яке розглядалось на міськрайвиконкомі(місто і район  були як один орган самоврядування), який тоді очолював Зорян Попадюк. Особисто допитував на засіданні ,якої конфесії, напевно зате, що відстоював  позачергове богослужіння в Ралівській церкві(внизу). До речі, це чи не єдиний Храм Божий в регіоні, де почергово правлять службу Божу православні і греко-католики  донині.

Потім була сільська сесія , де на вимогу вищестоящих розглядалось питання про моє увільнення. Не вийшло. Організували сільський схід. З точки зору « дотримання»   закону при її проведенні, судах -пересудах, аж у Верховному Суді , могли б повчитись януковицькі  портнови-ківалови.  Хіба не так, пане Миколо Гориню? Ви тоді були у державного обласного руля і жодним чином не зреагували на крик моєї душі.

 Була реакція!  Коли самбірський міськрайонний суд прийняв ухвалу про незаконність увільнення ,на другий день прокурор області п.Котик цікавився у пана Скольця, тодішнього прокурора району, як так сталося?. З чиєї вказівки ,пане Миколо, був цей дзвінок ? Потім незаконність звільнення  підтвердив Верховний Суд, повернувши справу на повторний розгляд. Але про  судові митарства , де у правового судового  руля області були Государський  його заступник Мікієвич  та так звані "опришки"  феміди.

 А це згадав, коли нещодавно з мітингового амвону у Самборі  один з штатних  ораторів-капітанів  всі  нинішні біди адресує  колишнім   комунякам.  Слів не має, якщо йдеться про  симоненків, мартинюків, голубців , колесніченків, царьових та іншу ленінсько-сталінську сволоту, предки яких відомі запровадженням голодомору, репресій проти інакодумців .

Але треба  відділяти зерно від полови. Для прикладу порівняйте, який слід залишають по собі тутешні «домкрати-революціонери» за часи незалежності на Самбірщині, ратушні і білодомівські   господарі різних каденцій ?  Навіть громадський міський туалет, який успадкували від «комуняк» не можуть задіяти. Вся «ділова ініціатива» депутатських рекрутів –біженців ,  чиновництва  міста і району зосереджується навколо проблеми продажі нерухомості, землі. Вже не кажу, що очолили розкрадання колективного добра в селах  до фундаменту. А в цих збудованих тваринницьких фермах, тракторних станах, об,єктах  соцкультпобуту гірка праця, недоспані ночі предків, яку пустили під «укіс» ці ,   революційні глашатаї -демагоги .

 Вони палець об палець не вдарили, щоб зберегти в регіоні таке підприємство як цукровий завод. В той же час під  «не дрімаючим  демократичним оком» з недоторканого запасу  підприємства  в невідомому напрямку( можна припустити польському)  щезла  одна тисяча тонн цукру... Так, так- тисяча  тонн  солодкої продукції.

 Можна назвати поіменно цих політичних «шакалів»(замініть в останньому слові літеру «к» на «г»)кронжиків-бомжиків, шпаків-голубців, котів-сисунів  та інших правдолюбців, що намагались і намагаються себе увічнити в різного роду меморіальних таблицях, пам’ятних знаках , орантах тощо, маючи до них таке відношення ,як коза  до воза .

Нині країна стоїть на зламі кардинальних змін.  За це український нарід заплатив і платить  невимовно високу ціну. Герої Небесної Сотні, яка, на жаль, росте в рази, спостерігають за кожним нашим вчинком. Важливо щоб розмови про люстрацію не перетворились у чергову  компанію, коли в немилість  можуть потрапити справжні патріоти, люди слова і діла, які без пафосу, без галасу, щодня ,щогодини по краплині вносять свій вклад в ім,я розбудови  України. Добре що є серед них і окремі місцеві депутати, які зберегли свою честь і гідність.

Особливо прискіпливо слід ставитись до бізнесменів, деякі  представники яких по крихті, крок за кроком стають на ноги, створюючи робочі місця, регулярно сплачують податок, є  меценатами. Як могли підтримували Євромайдан у Києві. Матеріально допомагають українській  армії у ці тривожні дні.

Працюючи за кордоном везуть копійку до рідного краю. Будують хати, купують машини , вчать дітей у престижних вишах і цьому не треба заздрити, адже на кошному кроці піддаються ризику.

На жаль ті ,що при державних печатках, посадах роблять теж саме, тільки за наші кошти.Окремі комерційну  кар’єру сконцентрували  виключно на принципі купи- продай, догоджанні урядникам тощо.

В жодні ворота не влазить, що центр міста перетворили у  суцільний  ринок  і межі-краю цьому не видно. Остання  «гетьманська» галерея на вул.. Валовій  тому підтвердження. Пишу це не із-за заздрості до базарних ліваків. Час вже давати оцінку не по мітинговому галасу, якого наслухались за роки  незалежності, а по ділових результатах. З таким критерієм слід підходити і до питань люстрації  місцевих кадрів.

Ще про таке .Як би ми критично не ставились до Івана Білака за те, що забракло тямки , аби вчасно зійти з януковицької корумпованої орбіти, але своїми руками, розумом не дав запропастити м”ясопереробний пункт, перетворив його у потужне сучасне комерційне підприємство.  У свій  час  також зазнавав гоніння за  комуністичне минуле.

Люстрація ? Під неї підпадають особи з рильцем в пушку. За всіх часів вони пристосовувались до нових умов, подекуди в черзі стояли під дверима спецслужб, аби донести на сусіда, патріота. Очиститись від цієї скверни можливо за участі всієї громади. Мало усунути їх від владного корити, від корумпованих бізнесових схем. Вони підпадають під таке визначення як «Кастрація». "Підвісити" їх за  відомий орган мало , щоб раз і назавжди позбутись  путінсько-януковицького  «насіння».

Так, кожен має право на власну думку, кожен має право на помилку. Автор цих рядків також не святий, не безгрішний ,але є принципи якими не можна поступатись. Сьогодні в час російської військової агресії на карту поставлено існування України як держави. Об’єднатись для її захисту завдання номер один. Пошук ворогів не на часі, але...треба думати і дбати про завтрашній день. Як писав Іван Франко  «...хоч синам, як не собі...».

Антон Рогач,член Національної Спілки журналістів України,колишній голова Ралівської сільської ради,м. Самбір

 

Переглядів: 117 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0