|
Доповнення.Так було . Ми вирішили повторити цей матеріал ще й тому , що дехто з тодішніх героїв у ці недільні тривожні години перебуває в Києві на Євромайдані, відстоюючи нашу сводобу. Їх імена постараємось повідомити. Крім цього, на жаль, Микола Сторонський важко хворий. Може ці світлини додадуть йому оптимізму у боротьбі з недугою.
Традиційно 19 січня збираються самбірчани на лівому березі Дністра біля Липок, щоб відзначити Водохрещя. Вода цього дня набуває цілющих властивостей, лікуючи тілесні і духовні хвороби. Два Миколи, два екстремали- Тарановський і Сторонський. Зранку зимна вода, потім добра парна, на додачу березова мітла та ще й з медом паляниця і лікар не знадобиться. Ралівський Аполлон- Василь  |
|
Найкращі афоризми св.п. Спікера Верховної Ради Івана Плюща "Я за життя стiльки сала з’їв, що соромно свиням в очi дивитися”. "Лариса Павлівна, прошу вас, кінчайте швидше, бо я вже не можу”, — сказав народному депутату Ларисі Скорик під час її тривалого виcтупу. "З дитинства і по сьогодні від трудових ста грамів не відмовляюсь”. "Перші двадцять років життя мене мучила одна думка: як наїстися”. "Колись Ленін писав, що ми досягнемо такої продуктивності праці, що відхожі місця будемо робити з дорогоцінного металу. От якби хтось підняв його років 20 тому і показав наші відхожі місця… Ви думаєте, чому нас весь світ так боявся? Тому що іноземцям ставало страшно, коли вони в наші громадські туалети заходили!” "Будучи головою Київського облвиконкому, зібрав усіх дільничних області та сказав: не дай Бог вам у якоїсь бабусі в селі забрати пляшку самогону, яку вона вигнала, щоб розплатитися за привезені дрова або солому, погони позриваю” "Вони хочуть впихнути невпихуєме. Ну то чого ж його пхати, як воно не лізе |
|
Милі моєму серцю і душі самбірчани! Глибоко зворушений і вдячний , що розділили з моєю сім"єю невимовну втрату- смерть дружини Марії. Так ,вона була вірною жінкою, люблячою матір"ю для дітей та ласкавою бабусею для онука, а на роботі першим порадником, мотором колективу. Щиро молимось за упокій душі покійної. Життя не стоїть на місці. У ці передноворічні і різдв"яні дні, коли зірка Ісуса спалахнула на небозводі, хочу звернутись до рідного колективу "Самбірська ГРОД",дочірного підприємства "Самбірагротехмаш",відомчого домоуправління, всіх самбірчан з словами божої ласки, любові і тепла. Нехай у ваші душі вселяється іскра надії у щасливий завтрашній день, любов до ближнього, як до себе самого. Не упускаємо рук, а боремось за життя, за правду, за рідну Неньку Україну, яку так любила Марія. Бережить себе і Бог боронитиме Вас, Ваші сім"ї і родини. З Новим 2022 роком, Різдвом Хрестовим! З повагою, Ваш покірний слуга Степан Мандюк, Директор ТзОВ "Самбірська ГРОД" . |
 Привид китайської стіни ,збудованої ще до нашої ери, "бродить" по галицьких теренах і не тільки. Свідченням цього є кам"яні мури навколо індивідуальних садиб населених пунктів. Зрештою, Самбір в цьому не виняток, але ж ми позиціонуємо себе, як містечко європейського рівня. Тим часом дивуємо мешканців сусідніх західних країн. Хоч і у них є винятки, однак не так виразно кидаються у вічі. Можна було б не піднімати цю тему, кожен впорядковує своє господарське кубло по можливостях власної кишені і наявності тямки в черепку, скажемо так.Разом з тим треба передбачити, як впишеться такий з дозволу сказати "інтер"єр забудови", у навколишнє середовищ . Якщо китайська стіна нині приваблює туристичних паломників з цілого світу, то яку оцінку дадуть нащадки таким оборонним фортецям в краї, на яких хіба що бракує сторожових веж. |
| ||
|
Здається, не має межі лицемірству і цинізму ,що "сіється" в наші мізки тепер щодня. На жаль, їх витоки починаються з "хвоста".Тому і "голова" - гниє, смердить. Так волею долі, опинились у радіоактивній зоні, де кінець відомий... Треба не давати поживу для "голови". "ПОЦи" є в цьому процесі проміжною ланкою . Відправимо їх не на летовище-стадіон, а на цвинтар. На вічний спокій. Лищень у такий спосіб вивітриться, протверезіє "голова".(Що публікація набирає широкого розголосу- значить не все так безнадійно). Свого часу при виїзді з села Бачина в напрямку Старого Самбора –Турки, впадало у вічі панно совєтського взірця: доженемо і переженемо США по надоях молока, виробництву м’яса та виплавки сталі на душу населення. Трохи далі за маршрутом шляховики встановили вказівний знак: не впевнений -не обганяй, бо якраз дорога на цьому відтинку була крута і «коліном» припирала до залізничного полотна. |
Додаток 20.07.13р. Матеріал підготовлений до друку кілька років тому, але з кожним днем стає все більш актуальним. Охоплює, так звану совєтську еру і сьогодення.|
Останній п»ятничний випуск програми Савіка Шустера «Свобода слова» за 19 листопада ц.р. без перебільшення сколихнув всю Україну. В ньому йшлося про справу вагнерівців, яка у кожного нині на язиці. Навіть ті, що , здавалось би, симпатизують нинішньому президенту, почали глибше розмірковувати куди рухаємось, що ж насправді відбувається? Якщо дещо відволіктись від теми скажемо, що серед позитивних неодмінно називають програму «Великого будівництва», яка торкнулась і нашого регіону. До прикладу,на очах європейського вигляду набрала дороги на Борислав,до міжнародного пункту пропуску, в Самборі під капітальний ремонт потрапила вулиця Промислова, вже не кажемо ,що стадіон став спортивною ареною, якою не можуть похвалитись обласні центри. Є позитивні тенденції щодо будівництва плавального басейну, почались роботи по врегулюванні русла річки Дністер. До кінця року має бути завершено греблю на правому березі річки, адже в час повені особливо потерпали мешканці Ралівки. Є надія, що наступного року розпочнуться роботи по зведенню опорних споруд, аби гірські води Чукв»янського потічка не загрожували мешканцям так званого Зоряного містечка села Задністря, але… Поставте себе на місці пацієнта лікарні,чи його рідних, який помирає від ковіду через те, що немає кисню, що заклад не забезпечиний відповідними медпрепаратами, що працю медиків належно не оцінюють,в той же час 50% відповідного форду обрізають і направляють на шляхи ,бо так в очах виборців можна зберегти свій імідж ,точніше керівної і спрямовуючої сили- (95-го кварталу). |
|
Не так давно біля сотні симпатиків та активістів зібрались у Білому домі , щоб обговорити подальші плани політичної партії «Сила і Честь» з її лідером Ігорем Смешком. В кількох словах про автобіографію і початок його політичної кар»єри. Народився у 1955р. в місті Хрестинівка на Черкащині, батько- помічник машиніста, мати- педагог. Ігор Петрович вільно володіє п»ятьма мовами: українською, російською,англійською, німецькою та французькою;1991-1995рр. в ранзі полковника стає першим військовим аташе при посольстві України в США; в 1995р.отримав перше генеральське звання і очолив комітет з розвідки при другому президенті; в 2002р був призначений першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони, а через рік стає головою СБУ…Тривалий час очолював Всеукраїнську громадську організацію «Сила і честь», яка нині стала фундаментом однойменної політичної партії. |
|
$IMAGE1$ Вічний вогник мерехтить на земляному валу, під яким лежать останки фашистських жертв. Старожили згадують, що після гітлерівських екзекуцій над євреями тут ще годинами здригалась верховинська земля. В перший день листопада християнське свято всіх святих. Як правило, віруючий люд йде на цвинтар, щоб запалити свічку пам"яті на могилах своїх предків. Щороку навідуюсь до місць вічного спочинку батька, матері та рідного брата в м.Турці. Після цього традиційно направляюсь шляхом босоногого дитинства і так званою "дорогою смерті", що веде до єврейських поховань, а далі на Старе село. Про сумні спогади, які навівають ці місця, багато разів вже писав у турківській районній газеті "Бойківщина" та інтернет-сайті "Самбір-майдан". Минає час, а нічого не змінюється, лише болять важкі спогади. Заради справедливості скажу, що на мій матеріал а пізніше і лист, відгукнувся Турківський міський голова п.Геннадій Когут. Стає зрозуміло, що гальмом є, якщо можна так сказати волонтери, хоч місцева влада створила режим найбільшого сприяння. Започаткувавши добру справу, - все залишили на півдорозі, на відкуп природньої стихії. Аби не повторювати , що спонукає автора цих рядків повернутись до цієї теми, раджу прочитати уже згаданий вище матеріал. під заголовком " А що за воротами-аркою? Наруга над убієнними..." , а також статтю "Турка- центр бойківськогокраю, чи довоєнна столиця іудеїв" $IMAGE2$ Надати свіжого імпульсу справі надихнула розмова з головою товариства єврейської кульури ім.Шолом-Алейхема Олександром Назаром,дідо і баба котрого з бойківського роду, який двома руками за те, щоб завершити справу, обіцяв долучитись з вивчення обставин на місці, зважити, що можна зробити власними силами. Виникла також ідея піти шляхом ширшого розголосу проблеми. А чому б і ні, адже йдеться про історичну правду і біль. Без докору скажу, що чимало високодостойних колишніх та нинішніх депутатів ВР з числа євреїв не бідні люди. Вже не підкреслюємо про заможне їх олігархічне середовище. Треба тільки знайти шлях, як розчулити серця і душі нинішніх нащадків іудеїв і не тільки, адже прикро і соромно, як зневажаємо свою спільну минувшину. Як тут не нагадати, що окупанти-"визволителі" , більше 75років тому глумились над єврейськими могилами, здираючи з них мармурові плити, щоб встановити на пам"ятнику червонозоряним бійцям в центрі Турки. І це в той час, як місцеві мешканці, ризикуючи життям, рятували цілі єврейські родини. Маю моральне право це нагадати і писати, бо небіжка мати не раз оповідала цю людську трагедію. Над нею варто замислитись, коли дехто закликає про відновлення дружніх стосунків з путінською ордою-Росією, країною агресором. Нанесені рани ще довго будуть кровоточити і кінця краю їм не видно. Скажу і зворотній бік медалі, бо відчув, м”яко кажучи на собі неприязнь, з боку деяких керівників різного рівня, від нащадків посібників фашистів не без допомоги яких гітлерівці робити екзекуції над мирним єврейським населенням. Назву лишень заголовки , присвячені цій темі з місцевої самбірської районної газети «Господарник» «На фальші Україну не збудуємо" , (10.03.93р)., «Тулять горбатого»(10.04.93р.), «Пан Кронжко:допоможе чи нашкодить»(12.03.94р) та інші. $IMAGE4$ Зупинимось, які роботи, на наш погляд, вартувало б здійснити на кіркут, аби не соромно було перед живими і мертвими? Це викласти бруківкою шлях, що веде від кінця православного цвинтаря до єврейського кіркут біля 250-300м., впорядкувати всю жалобну місцину, завершити оздоблення Пам"ятного знака, освітити цю територію. Можливо відвести місце для автопарковки з лавками для відвідувачів. Не завадила б будівля типу готелю, щоб паломники мали де переночувати. Турківчани також були б вдячні, якщо б одночасно спільними зусиллями вдалось викласти бруківкою 40 метрову доріжку, що веде до церковці на цвинтарі- пам"ятки архітектури , реставрувати вхідну браму, полагодити мур тощо. Останнє з можливих побажань. Тепер трохи відступу дотичного піднятій темі.Відомо, що канадійський адвокат-меценат з м.Торонто Марк Фрайман пожертвував більше мільйона долярів на зведення цілого меморіального комплексу на колишньому єврейському цвинтарі в м.Самборі. Перемовини з місцевою громадою відбувались багато років. Цьогоріч , нарешті, лід, як кажуть скрес, але не зовсім. Чому?: радикально налаштовані "активісти" не дали можливості перенести хрести, встановлені більше двадцяти років тому посеред жалобних єврейських поховань, де фашисти здійснювали наругу над мирними людьми. Частину добрих справ зроблено коштом єврейської громади:зведено величний пам"ятник воякам УПА, які тут також були закатовані, впорядковано пішохідні доріжки, благоустроєно частину території, особливо місце розстрілу євреїв. |
 Кожен хто хоч раз проходив вуличкою повз кафе «Kaizer» до зеленого масиву ,в якому «потопає» так зване молодіжне озеро, неодмінно впаде в око цей приємний сюрприз: вказівний знак, що встановлено для орієнтації, здебільшого, пішоходів. Дбайлива рука не «припечатала» його до живого деревця, які тут поруч, а спеціально вкопала
стовпець для цих цілей. Не випадково в народі кажуть: ніщо так дешево не коштує і високо не ціниться, як ввічливість, такт , культура у взаємовідносинах , своїм поступком нести добро іншим В нашому випадку ставлення до оточуючого середовища. Такі картинки додають оптимізму, життєвої наснаги, що не все так
погано в нашому українському домі. Адже про такі «дрібнички» можна судити і про ментальність мешканців цього мікрорайону. Не виключаємо, що саме серед них визріла ця ідея - взірець людськості ,щирості , чого нині так бракує. А ось інший приклад чиновницького недбальства. Про таких говорять: у вогні не горить і гімні не тоне, який розкриває байдужість,
черствість , якщо хочете нехлюйство., халатне ставлення до своїх обов"язків. |
