Вересень – це завжди важкий місяць для мене. Щоразу, коли наближається дата смерті Георгія, згадуються ті дні, наче це було вчора. Повертаються відчуття безвиході, жаху, невідомості та страху.

Цього року сум прийшов ще раніше. Від раптової хвороби померла передчасно моя колега, Тетяна Соболєва, яка була поряд у ту першу прес-конференцію, яку ми організували в Інтерфаксі після зникнення Гії. Я писала її батькам лист співчуття і думала – не можу повірити, що Таню поховають раніше за Георгія...

Коли мене питають про прощення, то, знаєте, я давно пробачила. Мені тих людей, які вбивали Георгія, щиро жаль. Вони самі себе покарали. Як сказав під час суду один із міліціонерів, який брав участь у вбивстві: «Моє життя закінчилось у тому лісі, разом із життям Ґонґадзе». А от чого я не подарую – то це безкарності за законами права. Зроблю все від мене залежне, щоб усіх винних було покарано. Бо це питання принципу і прецеденту для інших справ.

Справа Георгія сьогодні – не лише не вирішена проблема минулого, вона залишається проблемою сьогоднішнього дня, бо політики, причетні до вбивства, залишаються у керівництві країною Коли ж мене питають про справедливість, то передусім кажу, що якби вона взагалі була, то Гія залишився б живий. Але якщо говорити про справедливість результатів розслідування і покарання злочинців, то половина сьогоднішнього політикуму і представників правоохоронних органів мали б вже давно сидіти за ґратами, в тім числі й президент Кучма. Якби це сталось, ми мали б іншу країну й іншого президента.

Наразі ж робимо для цього все, що можемо. Я намагаюся бути послідовною у справах й у житті, ніколи не опускаю рук перед труднощами і дякую Богові за те, що маю багато колег і друзів, які розділяють прагнення покарати вбивць Георгія. У цій справі з самого початку було мало надії, що ми коли-небуть дізнаємося правду. Але дивіться, що вдалося зробити, – і це все завдяки небайдужим людям і жменьці політиків та посадовців, які знайшли у собі відвагу сказати правду й зробити крок по совісті.