За крок до екологічного лиха

Масштаби гравійних «ліваків» вражають. Зрештою, вираз «ліваків» чисто умовний. Благословляють на грабіж гравію з русла річки Дністер та прилеглих територій перші керівні особи (КДБ)Самбірщини. Не даремно такі дії пов’язують з функціонуванням однойменного нелегального кооперативу , що «спеціалізуються» на доставці і реалізації піщано-гравійної суміші.

Днями відпочиваючи на лівому березі річки помітила як один за одним снують потужні КАМАЗи з цим будівельним матеріалом не далеко від міських свердловин, звідки йде постачання води для самбірчан. Потрапити туди техніка може тільки через проїзд санітарно-охоронною зоною водозабору. Хто туди має доступ???...

На правому боці Дністра( на межі між селами Задністря і Березниця) також орудували «ліваки». Більше десяти гектарів орної землі вони вже «освоїли».Площа після цього нагадує вулканічні кратери , що перевершують розміри футбольних полів( див.на світлині)та подібна до місячного ландшафту..

Все це може призвести до екологічного лиха, бо в час повені дністрові води можуть змінити свій природній напрям і в зону затоплень потраплять не тільки людські огороди , а і житлові та господарські будівлі селян..

Якось їдучи до Старого Самбора, звернула увагу, як потужний КАМАЗ, навантажений гравієм, обігнав моє стареньке авто , якраз біля  кар’єру, що  недалеко шоссе Львів-Ужгород в 14-ти кілометрах від нашого міста. Нічого собі подумала, поруч йде промисловий, що називається видобуток цього природнього дару, а везуть його в гори із Самбора. Ця бізнесова аномалія здивувала і зацікавила.                                                                                           

Відомо, що заплави наших річок, зокрема Дністра, багаті на гравійно-піщану суміш, яку з давен-давен використовували при житловому і промисловому будівництві, прокладанні доріг та їх ремонті тощо .                                                                                                                                     Поставили цей процес видобутку  на  легальну основу  вже кілька  десятків  років тому  на старосамбірському підприємстві, куди вирішила завітати , під враженням вже згаданого КАМАЗа. Заодно розкрити феномен, чому Самбірщина перетворилась на  своєрідного  гравійно-піщаного рекитера, постачаючи його  у різні кінці області.                                                                                                                              На виробничій території гуркотіли мотори транспортерних стрічок. В одному місці з них падав відсів, в іншому- різні фракції щебеню, ще трохи далі  проходив процес намивання піску . Довкола  гори готової продукції, що  нагадують  шахтарські  терикони.
..                           

На відміну від останніх  старосамбірський матеріал, ой як  потрібен  для  відновлення покриття доріг, які за станом придатності до їзди справедливо називають напрямками. Вже не кажу про будівельну галузь, котра поволі оживає.  Щоб потрапити на підприємство треба було перейти залізничну колію Самбір-Сянки.  Звідси  вирішила зробити кілька світлин, де  відкривалась панорама, як відкритим  способом потужна техніка освоює   чималу площу(4га), тобто йде видобуток   суміші(фото№ 4-6).

 Верхній родючий шар землі акуратно складується, сподіваюсь її не змарнують, бо це ж гроші і не малі.  Інша сировина проходить процес відмивання від глини, потім потрапляє на різного розміру  дробілки, звідки виходить  готова продукція:  щебінь різних фракцій, відсів, пісок тощо.                                                                                                                                     Важко дорікнути, що не  дотримуються  певної технології  .    

Якщо порівняти з тим , що діється вздовж берегів річки гравійними ліваками то , в нашому випадку ,  все здійснюється без шкоди для довкілля. В ідеалі,так і повинно бути.                                                                                                                                Щоб глибше вникнути у специфіку  праці  вирішила порозмовляти з директором кар’єру паном Ярославом Французом.                                                                                    Уже в коридорі жіночка, приємної зовнішності, повідомила, що шеф зайнятий, мовляв, у нього зустріч з податковим інспектором. Потім , як інформували , навідались відставники-полковники з міліції, що при владі . Перед самим обідом наніс візит посадовець з природоохоронних органів. Згодом зясувала, що  така чиновницька опіка-  щоденна практика, «летять» вони сюди, як мухи на мед . Чого ,чого, а «смотрящих» тут не бракує, зробила висновок. Чому? Про це згодом  .                                                                                                                                   

Щоб не гаяти часу порадили за потрібним коментарем звернутись до Василя(прізвище, на жаль, не занотувала).По тому ,як давав він впевнено вказівки підлеглим ,можна було зрозуміти, що це довірена особа начальника, інакше кажучи, права рука.                                                                                                       

Співрозмовник виявився не досить балакучий, але довідавшись, що має справу з людиною  пера,неквапливо  відповів на кілька запитань:                    

 --Чи є дозвіл на розробку площі  земельної ділянки,що недалеко від залізничної колії?                                                                                                                       -О, Боже,  десятий перевіряючий про це цікавиться.                                              

По хвилі вже підвищеним голосомдодав:                                                                         - Ми вісім років збирали всі погодження, щоб мати на це право.                               –Ну і скільки віз начальників потрібно було долучити, щоб добитись кінцевого результату?- настоювала на своєму.                                                                                –Не віз , а різного роду заключень, висновків, погоджень, розпоряджень, рішень тощо, починаючи від сільради і до горішньої влади . Вся  зібрана паперова писанина – це  сотні  сторінок, які нараховують десятки папок з чиновницькими резолюціями.                                                                                     Від себе додамо, що на офіційному рівні це називається пройти через горнило, так званої дозвільної системи.                                                                                

Відчувши, що своєю настирливістю можу  вивести співрозмовника з рівноваги , не стала далі продовжувати  діалог, хоч кортіло дізнатись, чому начальник має стільки конфеденційних розмов з перевіряючими з самого ранку? Цю прогалину дотепно прокоментував водій підприємства , який був поруч і просив не називати його  прізвища:                                                                                                    -Це  «кровосісі», що заважають у роботі підприємства . Далі продовжив:                                                                                    --Вдовж берегів Дністра день і ніч човгає потужна автомобільна техніка, яка знищує все живе у річці  ,завдає шкоди навколишньому середовищі , але це нікого не хвилює. Чиновники палець об палець не вдарять, аби зупинити  гравійний розбій, а тут світ клином зійшовся. Летять сюди, як мухи на мед.                                                                                             

– А який місячний заробіток шофера запитала? – намагаючись перевести розмову у інше русло .                                                                                                           -Як кіт наплакав- 1500грн., до пенсії два роки залишилось, тому мушу  докапарити,-відповів неохоче.                                                                                                                    

- Врахуйте, що взимку три місяці «гуляємо» , через сезонний характер роботи, -добавив під кінець розмови.                                                            

Мимоволі згадала, як кілька  тижнів тому  наш інтернетсайт обнародував  матеріал «Впіймали на гарячому...не словом , а ділом», коли брати , депутати самбірської райради Коваліви  злочинця впіймали  за руку. Далі «спрацювала» міліція  , а кінцевий результат-  нульовий.                                                                                                       

Тепер з стрілковицького лівого берега  Дністра розбійники чкурнули на орні  «старі-нові» гравійні копальні   вище села Задністря і  впевнено  роблять свою «чорну справу»(див.світлини 7-9).

..                                                                      Виявляється коли піднімається вода в річці і до русла складно доїхати, вони спокійно «освоюють» ці  «резервні» площі . В лозах можна сховати навантажувальну техніку, перечекати контролерів, хоч вони всі одним миром мазані. І так діють з дня у день, з місяця в місяць, з року в рік.                                               Ніхто не повірить, що не зав’язані гравійні мафіозі  в одне кубло-  владну  вертикаль.                                                                                                                           

Так і напрошується афоризм : бандити у законі. Якщо б не мали покровителів серед  міліції, прокуратури, серед найвищих посадових осіб райдержадміністрації,  хіба б   діяли  так зухвало, цинічно?                                            

Насамкінець таке: яка різниця між кримінально-бандитським угрупуванням, що здійснюють розбій квартир, займаються замовними вбивствами, спеціалізуються на крадіжках автомашин тощо і бандою в законі , що  при державних печатках, посадах, при пагонах ? Суттєва- якщо перші рано, чи пізно зломлять собі голову в тюрмі, чи зводячи між собою порахунки  , то другі – це  «кровосісі», що своїми діями, як іржа роз’їдають  економіку. Одне слово, трутні на живому організмі. В нашому випадку вони мобілізують, а точніше очолюють гравійну мафію  ,вставляючи палки в колеса трудовим колективам, що платять податки, створюють робочі місця. В кінцевому рахунку утримують на своїй шиї, своєю працею чиновницьку бюрократію.                                                                                                                                  

Я не схильна ідеалізувати  роботу старосамбірського кар’єру, хоч  часті  гості з числа контролюючої братії наводять на певні роздуми. До цієї розмови ми ще повернемось.                                                                                                                      

Не секрет, що за кожне погодження,  резолюцію, дозвіл займатись тим, чи іншим видом діяльності треба  дати «долю», що не може не відбиватись на заробітній платі простих трудівників.  Хто повірить, що не збирають касу і від нелегальних гравійних ліваків? Одне слово,куди не кинь- всюди клин. Вислів «кровосісі», що з вуст високої посадової особи держави став крилатим ,поки-що має  зворотній ,мобілізуючий ефект.                                                                                                                

Боротись з цим злом лишень журналістським пером - недостатньо. А що скаже громада? Невже і далі дозволимо паразитувати?  Як у цій байці: одні працюють, а інші їх хліб їдять.

p.s.Навівши мишкою на світлину і натиснувши, побачите зображення у збільшеному вимірі.