telekritika.ua

Яневський привіз до Львова свою найновішу книгу «Проект Україна. Грушевський. Скоропадський. Петлюра». Вона продовжує серію із «Загублена історія втраченої держави», «Проект «Україна»: таємниця Михайла Грушевського», «Проект «Україна»: спроба Павла Скоропадського», «Проект «Україна»: крах Симона Петлюри», та нещодавно виданої «Проект «Україна»: жертва УПА, місія Романа Шухевича».

Він каже, що в Україні відбулася інтелектуальна революція у сфері україністики. За останні 15 років – від 1995-1996р, коли пройшов шок від проголошення незалежності й усвідомлення того, що можна писати все, що завгодно, і тобі нічого не буде, – українознавці видали близько 5 тис. монографій, збірок документів, докторських і кандидатських дисертацій, які малюють принципово відмінну від тої, що існує зараз, історію України. ІА ZIK подає деякі тези Яневського з його зустрічі у Львові.

250 років знищують цілий народ

– Усі ці книжки об’єднує одна проста ідея: від 1772 року і по нині ми живемо в окупованій країні. І ця окупація ділиться на декілька періодів. Перший – до 1918, коли сім російських імператорів на цих землях сім уніфікаційних практик застосували. А результат був такий: вся державна адміністрація на території сучасної України була куплена знизу доверху, корумпована. Вдень правила російська імперська адміністрація, а вночі – сімейні клани, які за гроші вирішували все, що їм було потрібно.

Другий період – від 1918 до початку 1921 року, коли ми мали тотальну громадянську війну на території Великої України, так звану війну всіх проти всіх, в якій українське село виступило основним мобілізаційним ресурсом і мало на меті вирішення одного простого завдання – чорний переділ приватної власності… Ця громадянська війна припинилася тільки через те, що в деяких районах України просто закінчилось чоловіче населення. Ті, що залишилися, радісно прийняли більшовиків, бо вони а) гарантували легалізацію пограбованого і б) встановили такий-сякий правопорядок.

Після 1925 року почалося винищення населення, але винищували населення великої України точково, окремими групами. І цей процес більш-менш закінчився з приходом Лаврентія Берії в 1938 році. Далі була війна, спровокована і підготовлена Сталіним…

Від 1918 до 1848 року на землях сучасної України, в кордонах 1991 року, було фізично винищено понад 20 млн людей. Це найбільша антропологічна катастрофа в історії Європи за тисячу років.

Головний урок цих 250 років полягає в тому, що на очах усього світу знищують фізично цілий народ, сьогодні – горілкою, хабарами, абсолютно аморальною політикою. Це знищення відбувається постійно і набуває різних форм, часами абсолютно збочених. Це не усвідомлюється сьогодні українцями, не усвідомлюється інтелектуальною верствою. Це історія 250-літнього реального, невигаданого голокосту.

УПА не була воюючою стороною

– Історія УПА – це історія народної війни проти комуністичної окупації. Всякі вигадки про те, що вони були нацистськими, гітлерівськими, фашистськими – це все ганьба для тих людей, які таке стверджують.

Роман Шухевич є правдоподібно найбільшим солдатом в історії нашого народу. Цей солдат, по-перше, загинув зі своїми воїнами. Він міг вийти за територію УРСР, готувався його виїзд на Захід, але він не пішов. Він був свідомий своєї місії тут, на цих землях, і він виконав її до кінця…

Сьогодні точаться дискусії, ким є бійці УПА – учасниками бойових дій чи воюючою стороною. Ці дискусії абсолютно беззмістовні, тому що є міжнародне право, і згідно з Гаазькими конвенціями юридичний статус упівців чітко визначений – вони є комбатанти, тобто учасники бойових дій, які мають свої юридичні права. Воюючою стороною вони не могли бути, тому що в Другій світовій війні участь брали держави, а не партизанські формування, подобається нам це чи ні.

Отже, ці люди мали легальний статус, мали право на легальний збройний опір і скористалися цим правом. І це не визнавала тільки одна країна – Радянський Союз, в якого була єдина у світі армія, де бійців розстрілювали перед боєм, щоб «підбадьорити».

Українсько-польського конфлікту на Волині не було

– Ніякого українсько-польського конфлікту на території Волині в 1943 році не було. Я кажу так тому, що Волинь в 1943 році – це рейхскомісаріат «Україна» з центром в Рівному. Вища цивільна і військова влада належить Еріху Коху. Хто є населенням Волині в цей рік? Це, з точки зору права, колишні громадяни Польської Республіки українського і польського походження. Хто несе згідно з міжнародним законом, який діяв на той час, відповідальність за правопорядок на окупованих територіях? Цивільна адміністрація країни, яка окупувала ці території.

Якщо це так, то правильно сказати, що влітку 1943 року на території Волині відбулася спровокована німцями різня громадян Польщі українського і польського походження. І ми – мешканці Галичини, Буковини, Великої України, Криму – ні юридичної, ні політичної, ні історичної відповідальності за це не несемо. Не треба нас втравлювати в конфлікт з поляками.

Чому це спровокував Еріх Кох? Дуже просто: літо 1943 року – це фактично крах Німеччини. Англійці й американці висаджуються на Сицилії. Гітлер виходить з Курської битви. Йому зрозуміло, що війні кінець, і вся його стратегія – затягнути час. Для того, щоб залишити товаришу Сталіну «подарунок» в тилу, німецька адміністрація і спровокувала це.

Скоропадського – у національний пантеон

– Якщо б мене запитали, кого би я виводив у національний пантеон, то це були б люди на кшталт Павла Скоропадського і Миколи Василенка, враховуючи їхні інтелектуальні та моральні якості.

Усі члени уряду Скоропадського – це були видатні, першого класу фахівці у своїх питаннях. Уряд Скоропадського єдиний за тисячу років уряд на землях України, який оголосив правила гри в перший же день приходу до влади. Він намагався відновити поняття Бог, закон, справедливість, Україна. І це викликало суцільне несприйняття українського селянства, якому це було глибоко до дупи, а тільки би земля…

Є багато праць, які показують інтелектуальний рівень людей з команди Скоропадського. І перший серед них – Микола Прокопович Василенко, найбільший просвітитель нашого народу після Василя Острозького.

У нас був вибір між бандитами і придурками

– У нас з 2002 до 2004 року вибір був доволі простий – між бандитами і придурками. Я особисто обрав придурків, але я не думав, що вони придурки до такої міри.

Що стосується Віктора Федоровича, то я би його з Гітлером не порівнював (у відповідь на запитання з залу, – ред.), тому що Гітлер був надзвичайний харизматик, людина, яка півсвіту поставила на вуха. Крім того, геніальний полководець. А чим Віктор Федорович командував, мені, чесно кажучи, невідомо…

Для мене нинішній режим є окупаційний. І для мене він нічим від режиму Еріха Коха не відрізняється. Всі ці випадки, які ви бачите кожного дня, це підтверджують. Перш за все, відсутність правового захисту людини. Тому нема в нас іншого вибору, як єднатися навколо нас самих.

Довідка.

Данило Борисович Яневський (21 червня 1956, Чернівці) – український історик, журналіст. Кандидат історичних наук (1988). Доктор історичних наук (2008). Заслужений журналіст України (2005).

1991–1996 – член редакційної ради та парламентський кореспондент журналу «Філософська та соціологічна думка».

1992–1994 – кореспондент Російської служби Радіо «Свобода».

1995–1996 – кореспондент Української служби «Голосу Америки».

1995 – консультант Національного демократичного інституту (США) з проблем політичних партій. Координатор програми для українських та російських засобів масової інформації «Дому Свободи» (США).

1996–1997 – головний редактор програми «Післямова» (телекомпанія «Нова Мова», ТРК «Студія «1+1»).

1997–1999 – продюсер ранкового блоку мовлення ТРК «Студiя «1+1», шеф-редактор, автор, ведучий програми «Сніданок з «1+1».

1999–2000 – директор Телевiзiйної служби новин ТРК «Студiя «1+1», продюсер, автор, ведучий програми «Проти ночi».

1999–2000 – декан-органiзатор Департаменту журналiстики Нацiонального унiверситету «Києво-Могилянська академiя».

2000–2002 – ведучий програми «Перший мільйон», ТРК «Студiя «1+1».

2000–2001 – редактор Об’єднаного українського порталу (www.ukrop.com).

2002–2004 – журналіст Української служби Радіо «Свобода».

2004–2007 – працював на 5-му каналі як ведучий інформаційних програм і ток-шоу «Майдан».

У вересні 2006 року засновував і очолив консалтингову компанію «Данило Яневський та партнери», яка надає послуги у сферах політичного лобіювання, консалтингу та PR, активно консультуючи українських, європейських та американських інвесторів із взаємодії з державними структурами Києва, Брюсселя та Вашингтона.

Був членом КПРС (1982 – лютий 1991), членом Демплатформи КПУ (1990–1991).

Записала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK