Практично кожного року на Великдень підприємці   роблять приємні подарунки учасникам  війни, сім”ям  потерпілих. Відповідні списки складають в асоціації інвалідів і  йдуть з ними до більш заможних самбірчан, аби матеріально і морально підтримати знедолених.  Годі не відгукнутись на такий благодійний заклик. Меценат Ярослав Кузьмяк звик робити це постійно, тому  презенти оплатив і порадив підготувати їх  у вигляді індивідуальних  кошичків з повним пасхальним комплектом. 

За безкорисливу увагу і щирість працівники асоціації вирішили подякувати п.Кузьмяку  через  одну з самбірських газет. Як представники преси  зреагували на  такий жест ? Спекулятивно: ми тобі "рекламу –авторитет”, а ти нам- касу. Не випадково навздогін із редакції   прийшов рахунок,  з оплатою за  інформацію «Великодні подарунки», яка до речі,ще й не побачила світ. Здивуванню не було меж, адже ніхто не напрошувався виносити це на люди,  такі вчинки  приходиться здійснювати у нинішню скрутну хвилину не раз і  не два.

 Можна було б не оприлюднювати цього прикладу  "творчої" убогості  , якби таким друкованим чирикалом   не виявився один із самбірських  ”майстрів від пера ", що експлуатує львівський інформаційний бренд, опускаючи журналістський фах нище шевського ремесла, видаючи себе месією-правдолюбцем. Як після цього не називати таких  осіб дзвонарями-писаками, а ще точніше- х...?

Вийшло, як у тій давній приповідці:за добро –колька в ребро. Цим   епізодом хочемо підкреслити, як можна спотворити добру справу, відбиваючи охоту надавати потрібну поміч людям ,які її конче потребують.