Епізоди з родинного і сімейного життя

Дід по батьковій лінії пройшов обпаленими шляхами Другої світової війни від першого до останнього дня.Не раз і не два доводилось бути на грані смерті і життя. Повернувсґ інвалідом.

По війні родина потрапила в енкаведистську чистку. Як свідки Бога Єгови були вивезені до Сибіру. Після реабілітації знову  до рідних Верхівців.

Неспокійними були ці п"ятидесяті роки. Облави чергувались за облавами. Вдень енкаведисти -вночі лісові хлопці. Треба було тим і тим вгодити. Чужинці і свої знали, що з такими релігійними переконаннями ніколи не зрадять.

Якось навідались "наші". Як і годиться поділились чим могли. При виході з хати один з них примітив військовий трофей- кірзові чоботи.

-Навіщо вони вам?- запитав у господині, кинувши поглядом в бік безногого старого, нище коліна у якого сторчав дерев"яний костиль...

Образа закарбувалась в родині.

Був випадок ,коли на обійсті хати відбувся пересічний бій. Кілька упівців зуміли сховатись до пивниці. У ворогів забракло вогню. Потім один з них зізнався, що знаючи набожнісь стариків не пустив у хід останню гранату. Таким чином всі залишились живими.

По всякому то було, як і нині: одні віддають життя за рідну землю, інші- готові матір на хресті розп"яти. Та не будемо далі розвивати цю болючу і складну тему.

Онука нарекли іменем дідуся- Ярослав. Безумовно ці епізоди  не могли не розповісти малюку.

До певної міри вони відбились і на його світогляді.

Виростав і вчився в Самборі, де блискавкою минуло босоноге дитинство. По закінченню школи поступив у самбірське медичне училище завдяки бабусі,яка пожертвувала коштами від реалізації вгодованого бичка. Заклад закінчив з відзнакою. Поприто мав потяг до гендлярства. що було притаманне членам сім"ї.

З повноліттям ця риса почала все дужче викристалізовуватись. Не один і не два десятки кілограмів металобрухту з дня у день довелось перетягати на своїх плечах. Виручку складав копійку до копійки. Відтак запізнався із старшими комерсантами. А в цій справі без ризику не буває.

В другій половині дев"яности минулого століття, коли був попит на металобрухт, особливо кольоровий , вирішив здобути його за межами України- в глибинці Росії. За заощадженні кошти винаймав потужну вантажну автомашину у колишній  райсільгосптехніці і їхав аж до Магнітогорська, що на Уралі. Прикриттям служили кілька тюків соломи . Назад повертався знову з цим нехитрим товаром, де низ кузова був встелиний кольоровими злитками... Проблем з реалізацією не було.

Так крок за кроком нарощував бізнесовий потенціал. Іноді жартують, що в цій справі головне вкрасти перший мільйон, але п.Кузьмяку він діставався гірко, іноді з ризиком для здоров"я, а подекуди і життя.

Нині його можна зарахувати до підприємців середньої руки, хоч землю під своє обійстя, підприємства довелось купляти з третіх рук. Ніхто не сміє дорікнути, що за безцінь їх прихватизував .З організацією пункту металобрухту в Самборі ,з філіалом у Дрогобичі бізнесові справи пішли стрімко вгору.

Як депутат міськради віддається сповна громадській справі. Чільники попередньої міської влади тупо бачила в ньому тільки конкурента. Ось приклади. Як не байдужа людина взявся популяризувати футбол у місті. Здобутки не забарились. Про це ми писали: кубок області знайшов прописку у місті над Дністром, ФК"Самбір" дійшов до фіналу першості України серед колективів фізкультури...Тоді в ратуші це розцінили не інакше,як замах на найвищу посаду.  

Або інше. Запропонував проект з реконструкції вул.Шевченка- ідею зарубали "під корінь"...Це ж саме при намірі збудувати спортарену в улоговині біля цегельні, що утворилась після виїмки землі-сирцю...

Як після цього було не опонувати владоможцям.Потягом до канцелярських посад ніколи не марив і не марить. В час минулої виборчої компанії знайшов однодумців в особі поважного і знаного на Самбірщині будівельника Степана Мироновича  Мандука та інших підприємців. З перших днів перемоги на виборах прислухались до думки п. Кузьмяка про створення Громадської Ради підприємців, яку довірили очолити Ярославу Стародубу.

Підкреслимо, що колеги по роботі, громадській діяльності підтримують його ініціативу.

Крок за кроком життя в місті оновлюється, набирає європейського вигляду вул. Шевченка, яка згодом за впорядкованістю може конкурувати з однойменним проспектом у обласному центрі...

Мало хто знає, що все це проходить через серце і душу. Прикро, що дехто в ратуші  і нині недооцінює його організаторські і ділові якості, які намагається використати в інтересах громади. Т

Такий в нього неспокійний характер,іноді в суперечка народжується істина.

Є в п.Кузьмяка багато друзів,прихильників, є і заздрісники. Не байдужий він і до нашого брата журналіста.

Як депутат п.Кузьмяк намагається чесно і добросовісно виконувати свої громадські обов"язки. Таким його знають, цінують і поважають самбірчани. Ми свідомо обійшли тему меценатських і благодійних вчинків, які розкривають його людяність і порядність.

Як і годиться, першою помічницею і наставником виступає дружина пані Марія ,з якою долає життєві перешкоди, обоє сіють добро між людьми і для людей.

З роси і води, Ярославе Степановичу!