14 жовтня не має стати святом аби кого, тож вибирайте адресатів правильно.

Багато хто в Україні став вважати День захисника України заміною Дня захисника отєчества, яке на пострадянському просторі стало святом всіх, хто народився чоловіком.

Але вітати в такий день аби кого – значить паплюжити святе звання Захисника України.

Вітань у це свято достойні бійці АТО та інші військові і правоохоронці. Ветерани Другої світової та УПА – й ті й інші боролися проти ворогів за свою рідну землю. Співробітники оборонпрому і взагалі всі, хто працює на забезпечення потреб армії. Волонтери. Причому не тільки чоловіки, а й жінки, бо волонтерка, яка відвозить на "нулі" ПО для артилерії так само захищає Україну як і артилеристи.

Варто вітати всіх хлопчиків – багато хто проти того, щоб 14 жовтня ставало гендерним святом, тим паче, що і чоловіків не всіх можна назвати захисниками, але хлопчикам доцільно давати це звання авансом. Нехай зростають із думкою, що вони сильні, хоробрі, шляхетні і можуть захистити свою родину, свій дім, своє місто та свою Україну.

Разом із тим, зазначає ДЕПО, не мають права на почесне звання Захисника України:

Аватари. Боєць- п'яничка – гірше сепара, впевнені військові. Від них в будь якому підрозділі більше лиха ніж шкоди, аватари пропивають берці і форму, гублять військове приладдя, цуплять все, що погано лежить. Чимало бійців загинуло чи було поранено за вини чергового пьяничкий якй заснув на посту.

Тож не вітайте з Днем захисника України аватара, навіть якщо воно б'є собі в груди та кричить, що "кров проливало".

Сепари. Відкритий ворог більше вартий поваги, ніж зрадник, який роками жив в країні, безкоштовно навчав в школі дітей, не трусився, що сина-строковика відправлять на війну (бо Україна на відміну від Росії так не робила), користувався пільгами і розмовляв своєю мовою, а потім продався за російські рублі та обіцянки.

Навіть якщо воно – латентний сепар, не агітує за Путіна і сидить тихо (читай – тихо ненавидить Україну), все одно не вітайте. Взагалі ні з якими святами, пов'язаними з державою. Зрадник не має права бути громадянином якоїсь держави.

Військові-чинуші. Є в армії чиновники – цілком порядні, трудящі люди, які намагаються покращити життя військових на передовій, розробляють та просувають нову форму, пайки, б'ються з армією бюрократів, просуваючи нові норми і правила. Вони готові пересваритися з усіма, тільки б солдати їли нормальні харчі, вчасно отримували дрова, намети та паливо і їм в голову не прийде красти армійське майно.

А є чинуши, які про солдатів згадують тільки коли треба виконати наказ, щоб потім він, чинуша, готував нову дірку на кителі під орден. Цим людям начхати на інтереси фронту і те як буде краще, їхня мета – щоб на папері все було красиво, командування ними задоволене, вчасно присвоювали чергове звання і давали премію. Дорости спокійно до підполковника чи генерала і піти на пенсію. Чесних чиновників вони бояться та ненавидять і усіляко їм заважають, щоб не лізли в їхні темні справи.

Це захисники не України, а свої інтересів.

Перевертнів в погонах. І це не обов'язково ОПГ за участю міліціянтів. Поліцейський, який лінується заповнювати протокол, коли у вас вкрали телефон, чи вимагає хабар від водія – такий самий перевертень, бо замість охороняти він сам краде

Називати таких людей захисниками недоречно.

Корупціонерів. Якщо людина краде чуже - а саме цим, за великим рахунком, корупціонери і займаються, єдине привітання для неї – це мішок сухарів у тюрму. Не вітайте корупціонерів ні з чим, крім "чістосердечного прізнанія" і взагалі не зрозуміло, що ви досі робите в компанії злодія.

Батьків, які покинули своїх дітей. Якщо чоловік розлучився не тільки з жінкою, а й зі своїми дітьми, не відвідує їх, не забирає до себе і ніяк про них не турбується – ніякий він не чоловік і тим паче не захисник.

Так само як і жінка, яка вона кинула своїх дітей напризволяще, влаштовує особисте життя, чи будує кар'єру, в той час як про її дітей турбуються чужі люди.

Якщо людина не власна подбати про власних дітей, кому вона може бути захисником?

Диванних патріотів. Допомогти українській армії можна навіть якщо ви живете дуже бідно. Завжди можна пожертвувати не речі чи гроші, а свій час: почергувати у волонтерському пункті, допомогти плести сітки, приготувати щось із кулінарною сотнею чи провести збір непотрібних речей серед своїх знайомих, а потім здати їх на переробку і отримати кошти.

Кожен українець, який не хоче, щоб війна прийшла в його місто, зобов'язаний допомагати українській армії. Так віно може долучитися до святої справи захисту країни, в якій живе.

В іншому разі, не називайте цю людину захисницею чи захисником.