14 квітня 2014 року в Україні розпочалася антитерористична операція. За два з половиною роки АТО встигла перетворитися на повномасштабну війну, котру офіційно не хоче визнати жодна зі сторін, але яка триває і, на превеликий жаль, продовжує забирати та калічити життя українських чоловіків та жінок.

Наша історія сьогодні – про зцілення цих життів, про новий початок і про боротьбу, котра, насправді, тільки починається після повернення із фронту.

Карпати. Кордон між Львівською та Закарпатською областю, на якому розташувалося маленьке непримітне село Сянки. Коли виходиш із тісного і не надто ароматного автобусу, в голову одразу б’є свіже повітря та неймовірні краєвиди, хочеться зупинитись, слухати тишу і дивитися в далечінь. І ось тоді погляд і зупиняється на великій сучасній будівлі на гірському схилі: спочатку її хочеться прибрати з-перед очей, щоб не заважала любуватися горами, а вже згодом виникає бажання підійти і роздивитись ближче. Це – так звана зимова тренувальна база української паралімпійської збірної. Офіційно – Західний реабілітаційно-спортивний центр Національного комітету спорту інвалідів України. Саме тут уже протягом двох років не тільки кують героїв паралімпіад, але й повертають до життя (у дуже широкому значенні цього слова) інших героїв – тих, які захищають Україну на Сході, в неоголошеній війні з Росією. 

..

«У 2014 році Укрцентр «Інваспорт» задався питанням, що є дуже багато людей з інвалідністю, які повертаються із зони АТО, є внутрішньо переміщені особи і вони також мають право на цю реабілітацію. Тоді і були створені табори для реабілітації воїнів АТО. Табори окремі від тих, що традиційно проводяться на базі, тому що у цьому випадку повинні бути більш специфічні дисципліни і більш специфічна робота», - розповідає Тетяна Тупий, організатор табору активної реабілітації «Повернення до життя», керівник реабілітологів Західного реабілітаційно-спортивного центру.

Силами Інваспорту таких таборів, які забезпечували комплексну фізично-психологічну реабілітацію учасників АТО, вдавалося провести не більше шести на рік. Однак нещодавно проект узяло під своєрідний «патронат» НАТО. Відтак протягом наступних двох років пройде 17 таких заїздів під назвою «Повернення до життя». Кожен – по 12 днів. Щоразу до Сянок приїздитимуть 10 учасників АТО, котрі під час проведення військової операції отримали поранення чи мають статус людини з інвалідністю. Протягом цих 12 днів на них чекатиме насичена програма, проведення якої забезпечуватимуть 10 професійних інструкторів. 

Так, лише минулого тижня із Сянок поїхала додому чергова група воїнів АТО, котрі «поверталися до життя» методами натівської програми. Самі хлопці жартома зазначали, що дисципліна і графік у таборі суворіший, ніж в армії. І на це є свої причини.

«На початку їх дуже лякає наш графік, тому що він досить насичений і, чесно кажучи, у нас були навіть прецеденти, коли треба було збирати хлопців і давати їм наганяй за те, що вони запізнюються на тренування. Так, спочатку йде відторгнення. Але потім, десь в середині табору, майже всі учасники говорять, що навпаки дуже класно, що у тебе немає часу дивитися новини, немає часу обговорювати якісь глобальні проблеми. Ті проблеми – там. А тут відпочиваєш. Немає часу, щоб думати про якісь дурниці. Цього часу просто немає. І вони всі кажуть, що це класно», - розповідає Тетяна.

А графік і справді майже армійський. День починається о 7.30 із своєрідної зарядки – годинного психофізичного тренування. Це тренування – взагалі тема для окремої розповіді. Однак якщо коротко, то під час цих занять хлопців вчать відчувати своє тіло мозком. Відновлювати зв’язки між, так би мовити, фізичним і психічним. 

..

«У людей у звичайному житті тіло і мозок абсолютно роз’єднані і задіюються тільки в рамках якоїсь задачі. У тих, хто вертається звідти (із зони проведення АТО – ред.), тих, хто отримав посттравматичний розлад, ця розбіжність між мозком і тілом дуже велика. Психіка заблокована, бо там дуже багато травм, багато побаченого, пережитого, на себе приміряного. І тіло заблоковане, бо воно постійно навантажене як важким одягом, так і інстинктивно, через постійну готовність м’язів до нападу й оборони», - розповідає Олег Порученко, один із інструкторів табору, медичний психолог.

Саме ці зв’язки під час тренувань хлопці і відновлюють. І результати вражають не тільки учасників, але й фахівців. Так, під час попереднього заїзду один із хлопців, котрий ще на табір приїхав на візку, абсолютно не відчуваючи ніг, просто посеред одного із таких тренувань почав ними рухати. Це стало абсолютною несподіванкою для всього колективу і неймовірною радістю: наступного разу хлопець пообіцяв повернутися до своїх інструкторів вже на власних ногах.

«Зараз у нас є старший чоловік Олександр, у якого прямо на передовій трапився інсульт. У нього парез руки. Зараз (наприкінці табору – ред.) у нього вже рухається передпліччя і стискаються кулаки. Однак така робота завжди повинна проводитись системно. Не може бути тільки психофізичне тренування і все. Ні. Це масаж, тренажерка і психофізичне. І буквально за 5-6 днів є результат, який самі хлопці відзначають», - розповідає Олег. 

Доповнює комплекс уже згаданий тренажерний зал, у якому хлопці займаються із професійними інструкторами-реабілітологами (при потребі кожному складається індивідуальний графік та система тренувань), заняття з пілатесу, стрільби з лука, скандинавської ходьби, туризму, йоги, професійний масаж та, звісно ж, робота із психологом. Додайте до цього списку групові ігри, настільний теніс, походи в гори, різноманітні майстер-класи і ви зрозумієте, наскільки насиченою є програма табору. 

.
.

«У мене є з чим зрівнювати. Я був у Києві у Пущі Водиці, в санаторії Міністерства оборони. То, можна сказати, будинок пристарілих у порівнянні із цим місцем. Сумно все дуже. А тут я у захваті. Тут у нас постійно є чим зайнятися, ти не сидиш і не скучаєш. Окрім тренувань це й ігри, а там процедури до обіду пройшов, а після обіду не знаєш куди себе діти. Тому я, чесно кажучи, не очікував, що тут такого рівня центр. Мені сподобалося все», - ділиться враженнями дніпрянин Володимир Миронець.

На війні Володимир втратив ногу. Про те, що він ходить із протезом, ми дізналися через кілька годин після приїзду до табору. Вже після того, як висолопивши язики, намагалися наздогнати його та інших учасників табору, при підйомі на гору. Практично одразу після прибуття на місце нам запропонували приєднатися до заняття зі скандинавської ходьби. Ми залюбки погодились, але вже через 15 хвилин зрозуміли, у що насправді «вляпались». Витримати шалений темп, який взяла група бійців (в тому числі із серйозними травмами та ушкодженнями), було неймовірно важко. А ще трохи пізніше ми зрозуміли, з якими неймовірними людьми нам пощастило познайомитись. 

.

Так, Володимир, незважаючи на травму, яка для багатьох із нас стала б кінцем «нормального» життя, живе не на 100, а на всі 200%: нещодавно стрибнув із парашутом, закінчив вдома ремонт, зараз готується до чемпіонату по кросфіту, тричі на тиждень займається у тренажерному залі і їздить на риболовлю. Напевне, мало хто з нас може похвалитися таким активним та насиченим графіком. 

.

«Роботи непочатий край, а планів – як у Наполеона», - жартує чоловік.

І Володимир – тільки один із цілої групи таких же Героїв. Усі вони зараз без перебільшення повертаються до життя після жахіть, пережитих на передовій. Комусь цей процес дається легше, комусь важче. Однак головне, що результати є і їх бачать як учасники табору, так і інструктори. 

«Коли хлопці приїжджають сюди, вони приїжджають, як хмара. Отака грізна темна хмара насуває на центр. Вони виходять всі з автобуса і дивляться на тебе з підозрою, з-під лоба. От ніби виходить до них дівчина, вітається, посміхається, а вони на тебе так дивляться, очі долу. Потім, коли проходить хоча б день-два, вони стають більш розслабленими», - розповідає Тетяна Тупий.

До кінця ж табору хлопців просто не впізнати. Хтось вперше за багато місяців починає спати без снодійного та жахіть. Комусь вдається практично «воскресити» руку чи ногу, яка через травму або інсульт не рухається, хтось перестає дивитися на світ через сірі окуляри і нарешті знову будує плани на майбутнє. Для інструкторів табору це – найбільша перемога. Для самих хлопців – перший перехідний етап, котрий чітко демонструє – життя на війні не закінчується. До нього можна повернутися, його можна зробити ще кращим та змістовнішим ніж до. Головне – бажання та невичерпна віра у себе та свої можливості.

Стати учасником програми активної реабілітації «Повернення до життя» може кожен учасник АТО, котрий має посвідчення УБД та офіційно зафіксоване поранення чи групу інвалідності. Участь у програмі – безкоштовна. Оплачується, в тому числі, і дорога до бази.

Для більш детальної інформації Ви можете безпосередньо звернутися до координаторів програми за телефонами: 
+38 (050) 490-10-94; +38 (050) 409-41-14 або до офісу Національної Асамблеї інвалідів України за телефоном: +38 (044) 279-61-82

Іванна Бедей, Uzhgorod.net

Фото – Тарас Грень