Один самбірський жартівник-провидець ненароком назвав новий  житловий мікрорайон-квартал №16, який зводитиме будівельна компанія «Самбірська ГРОД» на території колишньої райсільгосптехніки, теперішнього дочірного підприємства «Самбірагротехмаш»- ,«Бойківське Торонто». А чому б і не прижитись цьому імені, адже біля   мегаполіса Клинового листа проживає чи не найбільша українська діаспора в Північній Америці, серед них і її етнічний різновид- бойки.

Бодай у такий спосіб привернемо їх увагу і зменшимо тугу   за місцями босого дитинства . Не виключено, що і на нашій гостинній землі, навіяній славними легендами про опришків Довбуша, зійде Божа благодать і комусь з них закортить повернутись на рідні терени,до пра-батьківського порогу,щоб звити тут собі  сімейне гніздечко чи придбати квартиру,вдихнути цілющого  повітря, настояного на карпатських травах, сьорбнути життєдайної водички «Нафтусі», аналогу якої годі віднайти на земній кулі.А яка благодать наступає, коли окунутись і поніжитись у сріблистих водах Дністра. Не випадково строжили називами Самбір містом над Дністром-батьківщиною Леся Курбаса, Миколи Колеса, Андрія Чайковського та інших історичних знаменитостей... 

Після цього так би мовити ліричного вступу, хочеться перейти до розповіді, як зодчі-будівельники приступають до реалізації  задуманого проекту в життя. Будівництво це ж та сама творчість, коли в думках, в уяві спочатку з'являється ідея, пізніше цю ідею переносять в проект, а вже тільки потім - в будівлі. І талант цих зодчих видно по результату, - чи це типові стандартні коробки (як за совка), чи це охайні будиночки, в яких приємно жити!

Ще тільки на папері вимальовуються перші квартали новоселів, а господарські руки кеоівника підриємства Степана Мандюка і колектив будівельників, вже закладають фундамент і зводять стіни найнеобхіднішого у нинішній цивілізований час - побутово-гаражного комплексу. Закладається розгалужена сітка  інженерних комунікацій, де все потрібно передбачити до дрібниць для комфорту і затишку. Як  мудрий і завбачливий  індивідуальний забудівник, будуючи власне житло, перше ніж зводити хатчину, мусить подбати про туалет, воду, комунікації, так і  в нашому випадку. Хто будувався - той знає наскільки це важко і важливо все правильно передбачити і спроектувати.

Тепер інший наочний  штрих дбайливого підходу до втілення задуму в життя.

Хтось необізнаний в будові може й скаже навіщо відривати на  цей об"єкт мулярів , підсобних працівників, яких нині і так вкрай бракує ,  котрий   девіденти може принести не скоріше, як через п"ять-сім років? Чи не краще було б їх задіяти на завершення житлового будинку через дорогу, що по вул. Шевченка і вже через рік рахувати готівку? Навіщо перейматись "дріб"язковими" клопотами, коли за  експлуатацію підйомного крану, який нині в надзвичайному дефіциті, без проблем можна винаймати замовникам не менше, як по 200 грн.за годину?

Це так для роздумів звичайного обивателя, який живе одним днем. В колективі ТзОВ "Самбірська ГРОД", яким  вже більше двадцятип"яти років керує Степан  Мандюк, працюють на перспективу, думають про завтрішній день самбірської громади, міста та їх нащадків. 

Коли міським головою став учасник Майдану Гідності  Юрій Гамар, Степан Миронович відразу вирішив підставити своє професійно-господарське плече, запропонувавши реконструкцію стадіону із зведенням адмінприміщення спортшколи на місці нині діючого польського бараку- конюшні, із залишенням права комунальної власності за спортовцями.Як і годиться ,всі пропозиції вносив  не підкелимно, а обнародував.

За таку ініціативу владні мужі міста, чиновницько-депутатська бюрократична  еліта  Самбора, а серед них є і вчителі, лікарі, мала хапатись двома руками. Натомість вийшло навпаки - всі гуртом не підтримали. Бо по-великому рахунку, скажемо чесно, спрацювала заздрість, ЖАБА яка, як кажуть є невиліковною хворобою. Сили, які стоять за спиною мера - сірі кардинали, не могли дозволити щоб хтось зробив добру справу для міста, а не вони, хоча самі не можуть цього зробити. Як говориться і сам не гам і другому не дам. А ми вже б мали європейський стадіон в центрі міста, а не австрійські-польські конюшні. Але...про яке вболівання за фізичний гарт підростаючого покоління, зміцнення спортивної бази можна говорити, коли до відкриття нинішнього  футбольного сезону не спромоглись помити залишки пластмасових  крісел на стадіоні??? В кімнаті, наприклад, де тренуються важкоатлети , вікна останній раз відкривали півстоліття тому. То про які санітарно-гігієнічні умови для наставників та їх учнів  далі можна  вести мову?

Тим часом в ратушних головах чиновників живуть ілюзіями зведення плавального басейну... Коли, якими силами і за чиї кошти? Один з уявних підрядників, з прізвищем якого носились міські чиновники, - назвав це утопією і  під милість Бога просив більше не назвати його прізвища...http://sambirmajdan.at.ua/news/2018-04-09-2558

 Трохи будівельного лікбезу

  Чи є потреба доводити, що за станом розвитку будівельної галузі і врешті цінами на нерухомість в місті - можна судити про перспективність міста! Про те що місто не покидає молодь, мешканці, активні громадяни і планують тут своє майбутнє. Свідчить також,що в місто вірять і інагородні, які купують тут житло. А по-великому рахунку вартість нерухомості свідчить і про інтелектуальний потенціал мешканців Самбора, їх інтелегентність і працьовитість. Якщо є попит на придбання квартир  місто живе, є перспектива розвитку, це як  свіжа кров для  пацієнта.  Як важливо зберегти цю тенденцію і примножити. Цьому треба тільки радуватись, створювати благодатні умови, допомагати міськими комунікаціями не язиком , а на ділі.

 Що маємо натомість? Привернула увагу замовна  стаття експерта-теоретика М. Матківського(високозамківський додаток від 3 травня 2018р.), який за своє свідоме життя , напевно, собачої будки не збудував. Віднайшов  нагоду рахувати  гроші в чужій кишені, мовляв "сирець" квартири в Самборі дорожчі ніж у Львові чи в окремих містах США, ФРН. А чому б і ні? ТА ЦЬОМУ РАДІТИ ПОТРІБНО!!! Повторюємо-ЗНАЧИТЬ МІСТО ЖИВЕ, МАЄ ПЕРСПЕКТИВУ!!! У ЙОГО РОЗВИТОК ВІРЯТЬ ЯК МЕШКАНЦІ ТАК І ІНОГОРОДНІ! А для таких недалекоглядних експертів, яких останнім часом чомусь багато розвелось в Україні, подамо приклад Борислава - де нерухомість дуже сильно впала в ціні, хоча колись була на рівні з Самбором. Також, що радує думаючих самбірчан, а не псевдо-реформаторів, ціни на нерухомість нижчі навіть в сусідньому Дрогобичі, суттєво більшому за Самбір! А таких експертів ще можемо відправити на Схід України ,де є міста, в яких квартири коштують 1-2 тис. доларів, бо ці міста не перспективні, занепадаючі, з купою просто покинутих квартир - мешканці повиїжджали. Та і у світі наочний приклад це Детройт в США, колись автомобільна столиця світу - де після його промислового занепаду, нерухомість можна було купити за копійки.Бо до влади прийшли популісти. 

 Якщо доводите протилежне- карти в руки, панове: беріть в оренду земельну ділянку, винаймайте робочу силу, техніку і вйьо до переду. Не випадково через таких кабінетних аналітиків за роки незалежності весь бізнес в регіоні зведено до  операції "купи-продай". Якщо можна було б міський ринок зробили б десятиярусним... Може над цією проблемою вартувало б порозмірковувати автору-науковцю, що претендує на звання магістра-економіста з його дослідженням? Чому поряд з відкриттям супермаркітів не встановити,хоч одну лінію з переробки продукції овочів, фруктів, якими багатий наш край і готову продукцію тут же реалізовувати? Хіба це така складна космічна проблема?

Це так  заздрісникам,лицемірам, бізнесменам-невдахам. Ще вчора вони  кричали, що рікою попливуть інвестиції у розвиток промислової інфраструктури, нині їм кісткою в горлі стоїть житловий будівельний комплекс "Бойківське Торонто". Мабуть,нудьгують, що стоять на обочині математичної дії ділення , їм залишилось тільки заздрити - значить не вміють працювати, не мають як кажуть бізнесової чуйки!? Тому горе-науковці плюють в криницю, звідки п"ють воду, позбавляють надії на краще життя своїх дітей та онуків, пишуть такі небилиці, що після написаного не те що на наукове звання не можна претендувати, а й ніхто з поважних видань публікувати не буде.

До слова,п. Мандюк   не полишає надії паралельно із житловим комплексом звести спортивну арену на місці улоговини біля цегельного заводу.  Чи на часі, в нинішній ситуації, міському голові п.Гамару, виголошувати тези про наміри реконструкції діючого стадіону, замість того, щоб обмежитись біжучим ремонтом, а головні сили і засоби сконцентрувати на об"єкт, який передбачено в генеральному плані розвитку міста? В кращому випадку, якщо не допомагати у втіленні задуму  ,то бодай не вставляти палки в колеса. Хоч питання долі адмінприміщення спортшколи замість польсько-австрійського бараку-конюшні залишається відкритим.

Яке резюме напрошується?  Можна лишень здогадуватись в яку кругленьку суму обійшлось придбання руїн-металолому  колишньої сільгосптехніки, територію, котру  за 25років перетворили у звалище непотрібу. Але немає зла, аби не вийшло на добро. Кошти, що накопичились від реалізації квартир в ТзОВ "Самбірська ГРОД" не вивезли в офшори, не розтринькали в заморських забаганках, а спрямовують на благо рідного міста, його мешканців. Такому колективу і його керівнику Степану Мироновичу Мандюку  ціни не має. Треба цьому тільки  радіти, підтримувати і наслідувати цей приклад. Ми маємо поважати успішних людей, які працюють на благо і розвиток міста! 

Антон Рогач, член НСЖ України, член громадської ради при міськвиконкомі

Наші попередні публікації на цю тему:

http://sambirmajdan.at.ua/news/2018-04-13-2483 ,
http://sambirmajdan.at.ua/news/2018-05-05-2570.