"- Понімаєш Чернобильская атомная взорвалась, дефицит електроенергии , а ти занимаєшся ерундой. Приедет инструктор ЦК и будет мне давать втьік из-за тебя..."

Такі часи були. За електроопори і ліхтарі  самбірській дільниці "Львівсвітло" з сільського бюджету довелось перерахувати значні кошти. Які клопоти  пережив від ревізорів через таке "самоуправство" годі й оповідати.Потім за нашим наполяганням в с.Ралівка крім вул.Івана Франка(дрогобицький напрямок) вдалось освітити територію, де компактно проживали працівники нафтогазорозвідувальної експедиції. Колектив  геологів взяв на своє обслуговування цей мікрорайон і оплату за електроенергію. Вулицею Шевченка, що вела до обозного заводу, опікувався меблевий комбінат.

По такому ж шляху довелось іти і в с. Нагірному, де витрати поніс плододекоративний розсадник, який очолював Л.М.Завійський. При цьому за електроопори, які тоді були у надзвичайному дефіциті, довелось кляньчати  аж у  "Зеленбуді  " м.Києва. Так, так- нічого з неба не падало.

В с.Задністрі вдалось знайти спільну мову з тодішнім керуючим райсільгосптехніки св.п. В.П.Багрієм. Василь Пантелейович  охоче підтримав нашу ініціативу і таким чином вуличне освітлення з"явилось в селі, яке вважалось не перспективним. Перед цим порадили  провідному  підприємству  освоїти тваринницьку ферму, яка через колгоспну безгосподарність прийшла в упадок.  Онука покійного Ірина Багрій  успадкувала риси діловитості і щирості свого дідуся, нещодавно обрана депутатом місцевої ради, тому і опікується селом. 

Пригадую  як "Дрібні" клопоти з пошуком   розподільчих електрошафів з лічильниками , автоматами -реле з годинниковими механізмами також встановлювали за громадські кошти. Приходилось оббивати пороги тодішній бюрократії не один місяць з погодженням різного роду техумов таємно від урядників районного рівня, котрі  крім палок в колеса нічим не допомогали. 

 

Тепер до піднятої теми.Не може не радувати , що дещо полеглили долю мешканців так званого Зоряного містечка ,започаткувавши його вуличним освітленням. Одним словом село почало розвиднюватись. Сподіваємось, що роботи ці продовжуватимуться і далі.До слова в Чукві і Озерному згодом наслідували наш приклад освітлення вулиць.

Р.S.Прикро що в День самоврядування ніхто з нинішніх керівників району не згадав , бодай відкриткою,осіб  з найнищої структурної ланки самоврядування, які заслуговують поваги і пошани. Серед них голова міськради  Рудок Євген Сулківський,Марію Лях з Воютич,Василя Кальмука з Вільшаника, Галину Качмарську з Чукви. Петра Поверляка з Дублян,Володимира  Серафина з Садкович, Євгенію Когут з Бабино,  Івана Здреника з Блажева, Івана Гошмана з Лук,Степан Дедика з Озерного, Микола Ораз з Стрілкович  та багато інших, які в складних умовах дбали про полегшення життя хліборобів, розділяли з ними радість і прикрість. Дехто  уже пішов у засвіти, але пам"ять про них збереглась серед людей.