Майже бігли один одному на зустріч. По чоловічому обнялись. Потім  розповіді у кожного про своє. А почалось все у 1958році, коли разом з Іваном Чайковським стали учнями Стрийського залізнодорожного училища №3. Обрали престижний фах предків- коваля вільного кування.

Навчально-виробнича база  закладу , як на той час, була досить потужною: свій навчальний корпус, виробничі майстерні із всім потрібним устаткуванням. Здавалось би навіщо було вчорашнім десятикласникам ще два роки опановувати цю  не модну професію. Скажу в двох словах: програма з технології металів, основ електротехніки  та інших дисциплін практично відповідала середньо=технічним навчальним закладам. Окремо варто відзначити виробничу майстерню в особі кузні, де для кожного учня було відведено виробниче місце з горном, відповідними інструментами, електропневматичним  молотом тощо.  Перші навики поводження з іскристим металом закріплювались практикою на стрийському вагоно-ремонтному заводі (ВРЗ), заводі Металіст тощо.

В стінах ЗУ-3 проходив також наш фізичний гарт, де кумирами були викладач фізвиховання Вечорік, комендант училища, майстер спорту з вільної боротьби  Гоголагурі .Якраз на той час  Мирон Муха став відомим на весь союз- найсильніший боксер в легкій ваговій категорії, що роком раніше закінчив училище.…

Хіба можна не згадати ,як цікаво і змістовно проходило заняття в художній самодіяльності, де наша група завжди була на перших ролях, зокрема завдяки таким як Степан Цішкевич, Іван Звіринський, Василь Батюк та ін. Пригадали, як Степан майстерно виконував жартівливу пісню «Ой кум до куми залицявся», Роман з натхненням, емоційно декларував вірша «Дівчина», Василь- був справжнім майстром -гімнастом з акробатичних вправ. 

Одна з відзнак за час навчання. Також доводилось захищати честь закладу у знаганнях з настільного тенісу, гімнастики на спартакіадах обласного управління профтехосвіти.

Ще в ті далекі часи пробудилась тяга до друкованого слова. 

Під кінець другого року навчання  проходили підсумкову  практику на заводі Ростсільмаш , який став першим робітничим гартом, де більшість випускників і осіли. Проживали у заводських гуртожитках в масиві так званих «п»ятихаток».Розлучила нас армійська служба. Так ,мов зерна маку, розсипались по всьому СРСР.

Здається і нині перед очима заводська прохідна, де поруч красувалось величезне панно: «Даеш 220 СК-3 в смену». Саме така кількість степових кораблів щодобово сходило з конвеєра цього гіганта, де працювало понад 30тис.Згодом освоїли випуск СК-4. Частина комбайнів була призначена на експорт. Характерно, що виготовлені деталі до них оцінювались в подвійній ціні. По-батьківськи ставились до нас західняків майстер зміни Іван Сухля, старший майстер на прізвище Ющенко. Ба, більше того, як раз в цей час я вирішив видалити розширені вени(варікоз) на лівій нозі. інакше до війська не взяли б. Після операції  був направлений на тимчасову легку роботу у диспетчерський пункт цеху, так би мовити головний нерв цеху.Коли на дільниці майстер щозміни  закривав табель старався, що була відповідна оплата праці. Загалом в місяць виходило не менша  100 рублів, а подеколи і 150-170. Це була висока зарплата, якщо врахувати, що 1кг.кавуна коштував 3коп.,а обід в заводській їдальні в межах  0,50-0,75коп.

Два ковалі Іван Чайковський Антон Рогач(жовтень 2019р.).

Іноді нас західняків намагався дехто образити називаючи хохлами, на що відповідали традиційним: йшов хахол наср…на пол, йшов кацап- зубами цап. Вислів «бандерівець» також не сходив з порядку дня. Одночасно  з пересторогою ставились до нас. Іван пригадав, як не без натяку, його називали Степаном. І зрозуміло чому.

Які фрагменти запам»ятались обидвом? На початку 1961р.підприємство залихоманило, якраз перед грошовою реформою. Того дня всі цехи працювали в звичному режимі за виключенням головного-складального. Чи не вперше у Радянському Союзі  робітники оголосили страйк. Хоч адміністрація намагалась це приховати, але ці чутки донеслись і до нашого ковальсько-пресового підрозділу. Мимоволі навідались на головний конвеєр, де жодної операції ніхто не проводив, хоч всі були біля верстатів.

Потім йшли розмови, що в ситуацію особисто втрутився генсек партії Микита Хрущов, що приїжджав у Ростов на Дону .Все завершилось підняттям зарплати .Яка то була радість. За першу зарплату купили годинники, здається, «Чайка», матеріал для пошиття вбрання тощо.

Не могли  обминути ще одну подію в цей період. На донських теренах в Новочеркаську тоді відбулась мирна демонстрація робітників, що випускали  колійові тепловози. Генерал совєтської армії Григоренко відмовився розігнати їх автоматним вогнем і перейшов на бік протестувальників. Все завершились арештом непослушного воєнноначальника, якого  згодом відпустили з в»язниці, за пропозицією американців, обмінявшии на російського шпигуна …

Це такі деталі.Треба сказати , щоб підтримувати комбайновий гігант в робочому режимі доводилось підбирати кадри чи не зі всього союзу. В розпал літа , аби не збити виробничий цикл, залучались фахівці із запоріжського спорідненого підприємства. Ростовчани не дуже були цьому раді, щоб не "зрізали" розцінки за норму-виробіток, які «підганяли» приїжджі.

 Для розваг і відпочинку створювались не погані умови: різноманітні спортивні змагання, участь в гуртках художньої самодіяльності тощо. Наприклад Іван Чайковський , Василь Батюк, Богдан Софіяник відвідували заводську секцію боксу, займались водною греблею на річці Дон. У вихідні дні робітнича молодь зосереджувалась у заводському парку культури і відпочинку, де могли розслабитись на танцях у «клітці». Тоді модним були чорні сподні в кльош, біла сорочка з підкоченими рукавами. Так кавалєрували…Влітку вільний час проводили на Дону. Бувало й таке, що після третьої зміни не йшли на відпочинок до гуртожитку, а відразу на річку.

Якось під час танцювальної забави до молоді  донеслось, що міліція затримала молоду пару і займається насильством над ними. Гнів вилився у протест проти свавілля. До нашого поселення були  стягнуті всі міліцейські сили міста, сутички  тривали до самого ранку ,але домоглись,щоб заручників відпустили…

Як правило, кожен з 25 учнів групи, згодом здобув вищу освіту, влились в трудове і громадське життя по місцю проживання. Наприклад Іван Осипович Чайковський закінчив(уроженець с.Велика Білина) Івано-Франківський інститут нафти і газу по фаху інженер машинобудування, тривалий час трудився на Дрогобицькому автокрановому заводі на керівних посадах. До речі, має 62 роки пенсійного стажу, в тому числі сім гарячого- ковальського . Разом з дружиною(односельчанкою) Осипою, з якою під вінцем біля 50 років, вивели в люди двоє дітей: дочку і сина, нині опікуються онуками. Господар звів власний чепурненький будинок за європейськими стандартами. Все це завдяки копіткої і наполегливої праці. В житті доводилось все долати своїми мізками і руками бо за плечима у кожного з нас не було грошовитого вуйка.

Не можу не відповісти чому нас  звабив цей професійний навчальний заклад? Більшість з вихованців були сироти, або напівсироти. Від родини годі було очікувати матеріальної підтримки. А в даному випадку держава забезпечувала гуртожитком, відповідним одягом, харчуванням. Це зваблювало міську і сільську бідноту, хоч за рівнем базових знань за десятирічку, майже ніхто не поступався абітурієнтам технікумів чи вузів.

На останок, як не пригадати франкові слова: ми ковалі і дух наш молот, куєм ми щастя ключі… Цього принципу дотримувались абсолютно всі учні групи. Як тут на згадати  ровесників по стрийській науці та праці  Володимира Стецишина, Левка Ярошевського, Миколу Казибріда, Андрія Попіля, Романа Герія, Братів Штиндів і Лико , Єдуарда Барона,Володимира Яворського,Мирослава Стельмаховича, Федор Пака,Анатолія Бецу,Володимира Михайлюка та інших однолітків ,з яким розділяли радість перемог та життєві прикрощі. На жаль, більшість з них уже не має серед живих, але щиру любов до праці, до науки передали своїм нащадкам, які покликані берегти і примножувати традиції свої предків. Не злим тихим словом хочеться пом»янути  майстрів виробничого навчання Івана Степановича Солтана , Володимира Петровича Перегона, викладачів братів Борисенків, Івана Саєнко,які по-батьківськи опікувались нами.   

Отакий короткий  ковальсько-біографічний  спомин.

Антон Рогач,Стрий-Самбір-Дрогобич- Ростов на Дону 1958-1961рр.

Будемо раді якщо хтось з побратимів відгукнеться. Адресa:rogachant@gmail.com ,інтернет-газета "Самбір-майдан"(головна);  тел.(38) 0963563959,(236)43-132;Івана Чайковського- 0680443593.