11:46 Вічнозелені зменшують тугу за рідним краєм | |
123456  Цим вічнозеленим красуням не один десяток літ, але чим більше їх набігає,тим більша туга за рідним Турківським краєм наростає. Хоч на власному подвір"ї вони дещо применшують внутрішній душевний біль, однак сум зберігається. І є на то причина: бідне, але цікаве босоноге дитинство, перше залицяння, перший супротив існуючому комуністичному режиму. В чому він проявився? Працював головою райспорткомітету. Намагався не догоджати партеліті в особі грізного Івана Губаря,тодішнього першого секретаря. Одного разу викликали на килим для звіту на партбюро( в партію впрягли під час служби в армії). По черзі номенклатурники задавали різноманітні питання, намагаючись загнати в тупик звітуючого. Коли нічого не виходило в хід пішли провокаційні запитання: -Назви прізвище голови Боринської селишної ради,-прозвучало з уст першого. Один з членів, що сидів за квадратним столом, ніби-то ратуючи мене,пошепки підказав: - Погранична Катерина. Бадьорим голосом я повторив цю фразу. Враз зал вибухнув хохотом. Виявляється це була особа,як тоді називали кляузник, що писала скарги у всі інстанції СРСР. Підсилюючи цю піднесену аудиторію Іван Грозний з пафосом вуличного бешкетника назвав мене прохвостом. А далі додав: -Хто за те, щоб оголосити Рогачу А.В. догану із занесенням до облікової картки. Компанія дружно проголосувала "за". "Грізний" повторив докір: -Марш звідси прохвост. Потім не раз і не два глум продовжувався.Зрештою, цей партійний монстр, "змолов" не одного національного керівника в районі з ярликом "місця в районі не буде ". А було ще й таке. Навчаючись у Львівському держуніверситеті на факультеті журналістики поїхав на сесію. Щоб убезпечити себе за ніби -то самоуправство зі Львова надіслав відповідну телеграму, де перебуваю. Згодом викликали на килим до грізного- Першого. В присутності начальника міліції І.Губар вирішив провести з непослушним профілактичну бесіду: -Бачиш начальник міліції перед тим ,як їхати на сесію, написав заяву про дозвіл, а ти собі що дозволяєш ?Далі послідувало запитання: -Скільки отримуєш зарплати у місяць? -100карбованці,- відповів. -А якщо чесно? -Ще 50 крб. по сумісництву, як голова ДСТ "Колгоспник ", яке згодом було перейменовано у "Колос". Це не могло не обурити грізного , який з пересердя випалив: -Он начальник міліції, що сидить перед тобою, отримує тільки 140. Не став прирікатись, а намагався внутрішньо перенести докір. Користуючись нагодою "уваги" принагідно попросив у допомозі обгородження міського стадіону. Той підвід до вікна: -Бачиш тополі,зрізуй і вези на пилораму до меблевої фабрики. Порадою не скористався, а осадок залишився. Помста не забарилась наді мною, в листопаді 1970року на засіданні турківського райвиконкому мене звільнили з посади з мотивуванням: за розвал роботи: (пошук документа в архіві триває). Це при тому, що вперше в історії наша футбольна команда виборола кубок обласної газети "Вільна Україна", впродовж кількох років була серед лідерів копаного м"яча Львівщини. Один лишень епізод з цього приводу. Львівська футбольна дружина "Сокіл", секретної на той час поштової скриньки 423, в 1968р.завоювала кубок Радянського Союзу серед колективів фізкультури, приїхавши до Турки, щоб вдруге продовжити боротьбу за цей титул , спіткнулась під натиском впертих гірських орлів, яких декотрі з львівської футбольної феміди жартома називали "косарями"... Відволікаючись від теми скажу, що так як віддавався кожному епізоду на зеленому полі наш ветеран Богдан Пазюк годі було найти. На ньому тримався весь захист команди і коли котрийсь з суперників намагався його обіграти неминуче "скошував" в прямому і переносному значенні цього слова. Бойківські фанати були в захваті ... Та не одним футболом жили бойківські спортивні аматори .Як тут не згадати подружжя Наталію Михайлівну Гут (з горішньої Турки)та Любомира Івановича Іваньо.Інтелігентна, типова бойківська сім"я була грозою для любителів стародавньої гри чи не на всій обласній окрузі.До речі, Любомир Іванович- син священника, що мав парафію у Ільнику, а потім в Турці, уособлював в собі дух патріота краю. Працював головними бухгалтером щляхового підприємства, що почало прокладати нову дорогу на Закарпаття... В будинку піонерів він вів шаховий гурток. Мав щасливу нагоду познайомитись з цим подружжям. Пам"ятаю, як навчаючись у п"ятому класі Любомир Іванович рекомендумав мене захищати честь райому на першості тодішнього Дрогобицької області з шахів, разом з панією Пілецькою , що в селі Присліп ,працювала вчителькою. А сама була також з родини священників. Спортивну славу нашого краю гідно несли Ігор Ільницький-універсальний боєць з легкої атлетики, Ярослав Казан(шахи, волейбол,баскетбол), брати Іван, Пилип та Віктор Блажівські (шахи, волейбол, баскетбол), Геннадій Герб"як- крім основної футбольної ролі в центрі поля ,неперевершеним був у баскетболі, волейболі, важкій атлетиці, його спортивні здібності доповнювали Іван Карпенко, однофамільці брати Іван та Василь ,Віталій Шарапов. Михайло Мельник з горішньої Турки став призером першості України серед бігу на лещатах разом із Зеновієм Шевчуком. До речі Зеновій тривалий час був керівником фізвиховання Боринського техучилища. Ще такий факт. Депутатом до ВР УРСР від Турківщини був обраний Іван Іович Братченко- міністр автомобільного транспорту. Скориставшись цим від фізкультурників краю написав слізного листа про потребу в автобусі для виїзду хлопців на змагання. Через місяць прийшло відповідне розпорядження з Міністерства про виділення автобуса ПАЗ-672, який пройшов технічний термін експлуатації. І досі перед очима реєстраційний номер ЛВ 94-50 Районна верхівка намагалась перешкодити в реєстрації техніки, довелось її зареєструвати на ДСТ"Колгоспник", де працював по сувмісництві. А ось факт на перевірку чи не маю націоналістичного душка. Привід для цього знайшли, коли народилась дочка ім"я якій нарік Леся. З тодішнього відомства ЗАГСу хтось стукнув і доніс наверх. Як партійця викликав знову на килим до грізного, тобіш Губаря. Знаючи мету розмови прийшов із словником власних імен. Партійний зайда відразу пішов у наступ: - Чому не Олександра, а Леся? Як не страшили все-таки настояв на своєму, про це свідчить запис чорним по білому у метриці- Леся. В то же час більшість мирилась з цим, щоб не викликати зайву підозру і потрапити на гачок перевірки на зрілість спецслужби. До речі, нині цим іменем ніхто не дорікає, а в ті часи в побуті називали Леся , а в свідоцтві про народження одиниці могли настояти на своєму. Видно це дало привід, щоб потрапити в орбіту КДБ, та про це згодом. Перед цим ще один епізод, який видно по-своєму оцінили партійні діячі, що займались кадровим резервом. Другим секретарем райкому партії на той час був Звершковський Георгій Леонідович, який допомогам у відрахуванні коштів з колгоспних прибутків на розвиток сільського спорту. Йшлося про мізерні суми, але їх було достатньо, щоб закупити спортивну форму для футболістів, інший спортінвентар. Далі буде: читати сайт "Самбір-майдан"(головна) Турка- моя колиска, батьківський поріг з колишньої вул.Ровінь,2( під ліктьом). Туга і жаль охоплює серце і душу за Бойківським краєм. Немає слів, щоб оповісти розпуку за місцями босоногого дитинства. Так склалось, що волею партійного сатрапа І. Губаря став ізгоєм. В 1972році зробив виклик комуно-кегебістському рижиму, коли відмовився працювати в органах КДБ. Які переніс поневіряння один Бог знає. Недруги пришили ярлик "агент", коли з жінкою і двома дітьми шукав притулку на Закарпатті, потім у передмісті Самбора. Щоб всі митарства описати потрібно пропустити через зранене серце екзекуції від комуністичних вождів і рухівських ястребів початку 90-х минулого століття. Це відлуння нині передалось на всю державну машину, де злодій, лицемір, пристосуванець по-бойківськи = хрунь, підступно нищать нашу культуру, мову,традиції... Та все ж Бойківська столиця Турка поволі розвивається. Нащадки легендарного Довбуша оспівують наш край в переказах,вчинках. скромних справах. Якщо вистачить сил і здоров"я маю намір згрупувати всі свої бойківські роздуми в окрему збірку. Родина Рогачів поселилась в Турці в середині х1х ст. із Великого Березня(Закарпаття).Тут народився Іван Рогач- брат діда Павла, що разом з сестрою Ганною, загинули як націоналісти від рук гітлерівських і сталінських катів. На Аскольдовій Могилі в Києві навічно викарбовані їхні імена... Мимоволі згадав цю складну і трагічну родинну сторінку. Далі буде... | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
