Міжнародний день рідної мови — день "підтримки мовного та культурного різноманіття та багатомовності" проголошений на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня - 17 листопада 1999 року в Парижі. Відзначається щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року.

Оскільки з 6.000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того організація вважає що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.

Чому саме 21 лютого ?

1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3% населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже виключно розмовляли бенгальською мовою. 21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дака, поліція та військові убили декількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Бангладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників. За пропозицією Бангладеш, ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 вперше міжнародний день рідної мови.

В Україні це свято існує з 2002 року, коли з метою зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

Заснування Дня рідної мови має велике значення. За оцінками фахівців із 6000 мов, які нині існують, більшість знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Залучення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визначення необхідності захистити різноманіття культур.

Мова, якої нас навчила рідна мати повнить наші думки. Ми будемо далеко подорожувати, роками жити за кордоном, вивчати та оволодівати іншими мовами, проте всі наші дні будуть наповнюватися словами, через які ми вперше почали сприймати навколишній світ рідною мовою. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями.

Рівень розвитку мови є джерелом духовного розвитку народу. Недарма вчені твердять, що словник – це те, що народ знає про світ, а граматика, це те, як він про цей світ говорить. Знати, берегти і примножувати рідну мову – обов'язок кожної людини. Тому й зрозуміло, що народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, – не плекає її, не може розраховувати на гідне місце у суцвітті народів. "Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема", писав В.Сосюра.