Музичний керівник Леся Соломчак, вихователі старшої групи Ольга Лизан, Тетяна Мицак, Тетяна Гелета та інші працівниці підготували такий захід, про який не можна коротко описати, а треба було його побачити. Показуючи дітям планшети, на яких буди відображені епізоди з історії українського вояцтва, вони запрошували до слова гостей. Про козацьку добу оповідав отаман Самбірського коша Українського реєстрового козацтва, депутат районної ради полковник Ігор Максимів. Побут Січових стрільців відобразили студенти училища культури. Про боротьбу славних месників УПА поділився спогадами учасник спротиву німецьким і радянським окупантам, станичний ветеранів ОУН-УПА Микола Петрущак. Оплесками зустріли учасники свята офіцера  Олексія  Заручинського, який приїхав у короткотермінову відпустку із зони АТО і розповів про війну на Донбасі. А коли перед теперішніми вихованцями старшої групи виступала колишня вихователька садочка Надія Кузьмяк і розказувала про Тараса Драбика, тримаючи планшет з його дитячим фото і портретом у формі десантника, ні вона, ні присутні не могли стримати сліз. Апогеєм цього дійства був вихід дівчаток із засвіченими лампадками для вшанування пам»яті всіх, хто загинув за волю України.

            А кульмінаційним моментом свята була посвята хлопчиків старшої групи в козачата. Після того, як всі заспівали Державний Гімн,( а найгучніше лунали саме їхні голоси), вони з отаманом Ігорем Максимівим приклякнули на одне коліно і під його диктовку виголосили присягу на вірність Україні. Як символ майбутнього захисника Вітчизни, хлопчики отримали з рук Ігоря Ярославовича маленькі шаблі. Під козацьку мелодію вони продемонстрували, що вже вміють, як колись славні козаки під проводом нашого славного земляка Петра Сагайдачного, вправно орудувати ними.

             Всі ми віримо, що неоголошена «старшим братом», а, вірніше, північним сусідом війна завершиться перемогою нашого народу. А якщо вона затягнеться, як пророкують, на роки, то зерна героїзму, любові до рідної батьківщини, засіяні того вечора в серця козачат-вихованців самбірського дитсадка № 13, проростуть подвигами і вони до останнього подиху боронитимуть неньку-Україну, як це зробив Тарас Драбик.

              Фотографуючи і спостерігаючи за дійством, показаним колективом, очолюваним Надією Хом»як, пригадав два куплети з відомої пісні.

                                Україно-мати, ми  - твої сини,

                                Перед лютим ворогом ти нас пригорни,

                                Україно-мати, в радості й журбі

                                На синівську вірність клянемось тобі.

                                      Квітне наша доля, наче маки в полі,

                                      І ранкове сонце виплива з дібров.

                                      Козацькому роду нема переводу,

                                      Козаки в колисках виростають знов!

            Перефразувавши останній рядок, я використав його, як заголовок до цього фоторепортажу про зразковий захід для виховання в дусі патріотизму нашого підростаючого покоління.

        Текст і світлини Ігоря Тиличка.