19:37 Ми тут жили ще до часів потопу... | |
123456  Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. І перше, ніж учити нас, Європо, На себе ліпше збоку подивись. Ти нас озвала хутором пихато. Облиш: твій посміх нам не допече, Бо ми тоді вже побілили Хату, Як ти іще не вийшла із печер. Живи собі, уходжено і сито. Ми не питаєм з усміхом кривим, Якою б ти була у цьому світі, Аби ми плуг, і колесо, і жито Не дарували пращурам твоїм. Ми ж не виказуєм, яку недолю Тобі вістило знаками біди, Аби козацький стан у Дикім полі Не зупинив азійської орди. Живи собі. Ми зі своїм уставом Не сунемось до тебе в монастир. Але дозволь і нам за отчим правом По-своєму облаштувати двір. Так, ми в ґешефтах - і невмілі, й сірі. Ви ж на торгах сягнули верховіть, Та навіть вам шагреневої шкіри В роковий час усе ж не докупить. Земні діла сповна оплатить небо. І в Судний День воздасться всім ущерть: І тим, хто зрадив побратимство Ельби, І тим, хто сербів рокував на смерть... Життя мина... Усі ми перебудем: Хто - при бандурі, хто - при гамані. А що вже по собі залишим людям, Судити не тобі, і не мені. Відкриті наші предківські чертоги Усім, хто має помисли незлі. Прийдіте з миром! Та, заради Бога, Не вчіть нас жить на батьківській землі! У кожного - свої герби й знамена, Свій лад і чин в державі й при столі, Ми всяк своєї долі ковалі: Вам до душі вертка синиця в жмені, А нам до серця - в небі журавлі. | |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
