ФОТО УНІАН

В газету «День» надійшов відкритий лист громадськості до очільників Української греко-католицької та римо-католицької церков в Україні (повністю — на сайті Музею історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху) — о. Святослава Шевчука та о. Мечислава Мокшицького, з приводу їхнього заклику до Верховної Ради заборонити в Україні аборти.

«Ми... висловлюємо своє негативне ставлення та категоричну незгоду із Вашим закликом до Верховної Ради України щодо законодавчої заборони абортів в Україні», — йдеться у листі. Не схвалюючи штучного переривання вагітності, представники громадськості все ж вважають, що «жінок не має бути позбавлено права вибору і можливості самій приймати рішення щодо свого тіла і своєї долі».

Також підписанти, серед яких — голова Всеукраїнської громадської організації «Центр — Розвиток демократії» Елла Ламах, голова Української асоціації дослідників жіночої історії, Оксана Кісь, директор Музею історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху Тетяна Ісаєва, голова Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна» Катерина Левченко, викладачі та студенти НаУКМА, голова Благодійного фонду «Здоров’я жінки та планування сім’ї» Галина Майструк, до речі, є й чоловіки (загалом на вчора підписалися 100 осіб, підписи продовжують надходити), — вважають, що «заборона не змусить жінок народжувати небажаних дітей — вона лише стрімко збільшить кількість нелегальних абортів, наражаючи на щораз більші ризики життя та здоров’я самих жінок». Також активісти переконані, що «заборона абортів стане не меншим, а навіть більшим злом, ніж сам аборт».

У відкритому листі «панотцям» є така теза: «Називаючи практику переривання вагітності «геноцидом», Ви тим самим покладаєте відповідальність за якесь ледве чи не цілеспрямоване, зумисне винищення українців на отих жінок, які з розпачу та безвиході (а не задля розваги чи знічев’я) вдаються до аборту як до крайнього способу. При цьому Ви забуваєте, що не жінки привели країну до такого стану, який можна назвати демографічною кризою. Втрата населення відбувається за рахунок високої смертності і масової еміграції громадян і громадянок України». Це — реакція на слова о. Святослава Шевчука, опубліковані на сайті «Українська правда», про кількість абортів в Україні: «За 20 років незалежної України ми свідомо і добровільно вбили 40 мільйонів дітей. Тобто за цей час перестала існувати така нація, як українці — 40 мільйонів. На тлі цієї цифри ті діти, які народилися за 20 років, — це вцілілі, це ті, яких випадково минула вбивча рука батьків».

На думку авторів листа, очільник УГКЦ оперує неперевіреними і завищеними даними. «Офіційна статистика засвідчує стрімке — у 6—7 разів — скорочення числа абортів в Україні від початку 1990-х років до рівня близько 200 тис. на рік».

Вони ставлять церковникам риторичні, і в той же час конкретні запитання: «Що може запропонувати Церква жінці, яку силують до материнства всупереч її волі та обставин, які її, жінку, штовхають на цей крок?», «Чи готова Церква взяти на себе відповідальність за усіх отих примусово народжених немовлят, їхній догляд, виховання, освіту, за їхнє майбутнє — за усі ці наслідки «примусу до материнства»?», «Чому, обстоюючи права зародка, Церква дозволяє собі ігнорувати права Жінки?»

Ще одне питання, яке порушили автори звернення — користування контрацептивами: «Враховуючи ще й те, що Церква відмовляє своїм вірним у можливості користування засобами контрацепції, очевидною є установка Церкви на перетворення жінки на «машину» для народження дітей — громадян для держави, але передусім — пастви для церкви...» Підписанти відкритого листа нагадують, що такі спроби в історії також відомі, й усі вони «не приносили суспільству нічого доброго та рано чи пізно терпіли крах».

Автори звернення згадують 1936-й рік, коли в СРСР заборонили аборти: «це лише викликало лавиноподібне збільшення кількості «підпільних абортів» з усіма їх негативними наслідками для здоров’я та життя жіноцтва, збільшення смертей від абортів до 70% на поч. 1950-х рр. та зростання кількості дітовбивств». Результат — відмова уряду СРСР від цієї практики та легалізація абортів 1955 р.

Насамкінець підписанти пропонують подумати над тим, які наслідки матиме подібна практика у сучасній Україні, де «більшість населення живе за межею бідності, медичні послуги недоступні і неякісні, а алкоголізм, наркоманія та проституція набули характеру епідемій».