Близько  15 років ми  тішились, що в нашому місті є філіал Дрогобицького педагогічного університету.    Газети зарясніли повідомленнями про Самбір, як центр науки на Прикарпатті.  Протягом двох скликань самбірчани, повіривши його керівнику Надії Скотній, обирали її депутатом  міської ради, в знак поваги і довіри.

 Самбірські факультети університету успішно випускали висококваліфікованих фахівців. Студентами проводилось багато конкурсів і вікторин. Згадати хоча б "Козацькі забави", де вихованці закладу мірялись своїми спортивними досягненнями, чи конкурси КВН. Міська преса неодноразово писала про це. Одним словом молодече життя кипіло. А як приємно було глянути, коли  після 1 вересня місто оживало студентськими посмішками.

 Не було проблем із набором абітурієнтів. Більше того, не дивлячись на платну форму навчання, треба було пройти конкурсний відбір. Поряд з опануванням іноземних мов, дисциплін з психології,наприклад, був введений  спецкурс - домашнє гувернанство, що засвідчувало про потребу в таких спеціалістах не стільки в нашій державі, як у дальшому зарубіжжі. Як кажуть: попит диктує пропозицію.

 Перший тривожний сигнал пролунав, коли раптово було закрито відділення германських і романських мов, яке готувало висококваліфікованих фахівців - викладачів англійської і німецької мови. Тоді  пояснили, що нібито подібну спеціальність відкривають на соціально-гуманітарному факультеті. Але ж фахівці і студенти, що вчились на "ін'язі" говорили, що це абсолютно різні спеціальності і інший рівень вивчення іноземних мов.

 Або таке. Ми всі з жалем спостерігали за  станом навчального корпусу факультету,  неозброєним оком було помітно, що таку прекрасну будівлю в центрі міста не підтримують в належному стані. Старовинну черепицю, яка відслужила свій вік, просто латали звичайною оцинкованою бляхою і візуально все це виглядало шкарадно. Потім,правда під "тиском зверху", перекрили металочерепицею. Кому доводилось заходити в приміщення , бачили стан будівлі: законсервована в стані, що залишили військові. Кожного літа робили дрібний ремонт і фарбували масляними фарбами все те, що забруднилось під час навчального року - тобто елементарні "совдепівські санітарні побілки". А хто бачив стіну університету зі сторони тюрми- просто брався за голову: відсиріла стіна, без штукатурки, з зігнившими  віконними рамами, - просто жах! А така будівля мала бути окрасою міста Самбора! Тим більше, що батьківська оплата за навчання дозволяла значну суму використовувати на утримання корпусу, але вже тоді вкрадалась думка, що нові господарі поводять себе як квартиранти.

Попри то престижу Самбору додавало , що в стінах університету ряд наших краян захистили кандидатські дисертації. Та і сама Надія Володимирівна під час роботи деканом самбірського факультету, захистила докторську дисертацію.Про це не могли  не  радіти  в колективі.

Після обрання пані Надії Скотної ректором дрогобицького університету в міській ратуші додалось оптимізму для подальшої співпраці. Сподівання підкріплювалось обнадійливими інтерв’ю у місцевій пресі «Наша Надія Скотна - ректор їхнього університету»,"Приємно мати своїх людей на високих посадах". В іншому інтерв’ю: "В Самборі ...маємо чудове приміщення, воно освоєне і обжите. І особисто я ставлюся до нього з великою любов’ю...  Тому вважаю, що в Самбора непогані перспективи для співпраці та розвитку".

Тим часом виявилось зовсім протилежне(дай Боже, аби ми помилились) - нібито самбірський соціально-гуманітарний факультет керівництво вишу  намірене перенести до Дрогобича. Декому з його тутешніх працівників без натяків показують, що називається на поріг. Поширюються чутки-плітки, що це станеться з нового навчального року. Так це чи ні - покаже час: краще знати гірку правду, чим солодку...