Ядвіга та Леопольд Рудницькі
1930p
Цим матеріалом ще раз нагадуємо про страшні
ліхоліття ленінсько-сталінського терору, що смерчом прокотився не тільки
по Галицькій землі, а і по шевченківському краю Східної України.
Трагедія комуністичного режиму, що чорним вороном прокотилась по
нашій землі з перших днів октябрського більшовицького перевороту,
особливо виразно проявилась у 1932-37рр. та послідуючий період у вигляді
Голодомору , політичних репресій .
З цього приводу не можу не передати думки майже двадцятирічної
давності, занотовані під час спілкування з рідним братом батька дружини
св.п. Рудницьким Франком Антоновичем , що мешкав у селі Ліпка біля міста
Нова Суль Республіки Польща.
Він народився 1910року в м.Звенигородка Черкаської області. 13
квітня 1941 року був мобілізований до Червоної армії. З його слів, у
війську весь час переслідували , називаючи буржуазним елементом . Після
закінчення війни осів у Республіці Польща , де звів сім’ю. Згодом туди з
Черкащини переселились сестри –близнюки - Станіслава та Ядвіга, брат
Янко з сім’єю, а наймолодший Норберт залишився жити в Радянському Союзі.
До речі, його картини як художника експонувались в Санкт-Петербурзькому
Єрмітажі. Ф.А.Рудницький розповів, що патріотично налаштована
інтелігенція, українське селянство,над якими пронісся смерч
колективізації і розкуркулення , намагались у різний спосіб протидіяти
більшовицьким порядкам.
Ось його спогади: