Можна прогнозувати, яку мету переслідували  ініціатори виділення бюджетних коштів на утримання газети «Голос Самбірщини» , обрізавши фінансування по самі… Це значить пустити друкований орган з торбою по світу. Але ж співзасновником друкованого органу є районна рада. Чи не гоноровіше було б в такому випадку розірвати угоду і запропонувати  колективу вільне плавання?…

 Не виключаємо, що знайшлись би спонсори, адже вибори до місцевих рад попереду.Припускаємо,що  чимало нинішніх  керманичі  без пропагандистського рупору, яким є преса,  залишились би на політичній  обочині .

Тому вибрали другий варіант: тримання  непослушних на вуздечці. Пригадали старі гріхи , коли редактор  Марія Пукій посміла не погодитись з думкою прихильників тодішнього кандидата у нардепи Дубневича і двічі через суд довела свою правоту .Отож ,коли  голосів не має  серед  райців для   легального її усунення ,тому , напевно,  включили фінансовий важіль

Чиновникам підігрують і  «штатні дзвонарі», які спеціалізуються  на тому, як догодити начальству , маючи редакторську сверблячку.

На цьому фоні у дещо привілейованому положені  є   міські «Новини Самбора», яких фінансують по повній програмі. Можна лишень уявити їх психологічний стан, коли колег по фаху так зневажають, адже ходять вони по одному коридору, часто заглядують одні до одних в кабінети, обмінюються новинами тощо. Виконують  приблизно рівний обсяг робіт і така контрастна різниця в оцінці праці.

Тепер повернемось до недавньої історії .За советських часів у Самборі за рахунок бюджету утримувалась одна газета. Чи не час до цього повернутись?  Це  «розв”язало б мізки» творчим працівникам,  не заглядали б вони, образно кажучи,в рот хлібодавцям. Щоб вирішити цю проблему не потрібно жодного циркуляра зверху, а досить рішення обидвох рад: міської і районної ,як співзасновників  і  спільне гарантоване фінансування. Дозволити на конкурсній основі, як нині модно говорити- прозоро,колективу  обрати  собі керівника.А тим хто має редакторську сверблячку запропонувати заслужений відпочинок, враховуючи поважний вік.

Газетні сторінки не так  ряснітимуть «солов”їними»  матеріалами про роль перших осіб регіону у його розвитку , не експлуатуватиметься релігійна чи патріотична тематика,зросте авторитет працівників преси, як представників четвертої влади.

 Без образ скажемо,  нині  місцеві журналісти виконують ленінську функцію -«підручних, гвинтиків влади».

При кожній розмові, при кожній нагоді ,розводячи руками кажемо: нічого не міняється. За комуністичних часів добір і розстановку партноменклатури здійснювалась зверху-централізовано. Нині- народне волевиявлення. Може досить скиглити, а вимагати від тих, кого обрали … І не будемо нарікати, що немає коштів на зарплату вчителям, що бракує  фінансування пільгових категорій у дошкільних закладах тощо, а робити практичні  кроки по економії кожної народної копійки.

Антон Рогач, м.Самбір

P.S.Хіба не на часі показати приклад у реформування ,чи як прийнято говорити роздержавлення місцевої преси? Наприклад  ,з метою матеріальної підтримки віддати  журналістам приміщення , що по вул.Б.Хмельницького  і яке, по суті, без дії. Ніби-то це «орендна» власність самбірського КУНу. Там тутейші  політики встановили такий овальний стіл за яким одночасно можна посадити всіх кунівців області і ще вільні місця залишаться…

Один атрибут для прес-конференцій вже є…