Майже тридцять років тому по вул.Валовій в Самборі був зведений громадський туалет. Певний  час він  діяв. З часу  ринкових відносин  виявилось, що комунальники не взмозі його утримувати через збитковість. Як результат, вирішили продати ,з умовою використання по призначенню.

Власника довго чекати не довелось, адже споруда знаходиться в центрі міста , з усіма інженерними комунікаціями.  Новий господар, сприйняв цей «дар» ,як  вклад капіталу у  швейцарський  банк. На потребу громади начхав.

Ось уже біля десяти років цей  туалет в Самборі не діє. Що в такому випадку мали  б вчиняти чиновники?  Якщо на письмові чи усні звернення  власник не реагує, то через суд розірвати угоду, адже окрім замка на вхідних дверях, жодних матеріальних затрат він не поніс.

Потім керівники міста могли б оголосити ,образно кажучи, тендер на нового власника вбиральні.

 В тому, що справити «нужду» в Самборі стало проблематично не треба зайвий раз переконувати .Не всі знають, що такий «заклад»  є на ринку, а в базарні дні до нього годі потрапити через те, що не має ніде відповідного  вказівника. До вокзалу далеченько, тому можна і не встигнути «донести добро».

 Зупинимось ще на такій «дрібниці»: багато покупців відвідують гуртовні. Одна  з них,наприклад, по вул.Купилевій, 1, точніше ТзОВ «Оболонь». При вході у зал, де виставлено товарні взірці,  є туалет, але він під «секретом»- без позначки. Більше того,під замком і тільки для службового користування. Така ж картина і в інших установах, де  ними не можуть скористались їхні ж клієнти-відвідувачі.

Закриємо цю делікатну тему,ще на одному прикладі. Відомий торговельний комплекс «ЛіТ О ». .Його назва асоціюється із ратушею. Така деталь. Щогодини його відвідують сотні покупців,але якщо комусь із них знадобиться  скористатись вбиральнею,  треба  заплатити  «мито».  Невже цю  послугу господарі закладу не можуть взяти на власні витрати?

Чи дозволили б собі таку неповагу до клієнтів, наприклад, ці ж поляки, на стандарти життя яких любимо посилатись. По цих маленьких штрихах можна судити про рівень культури, мислення  господарів тих, чи інших закладів і міста загалом.Тим більше ,що позицінуємо Самбір, як історико- культурний і туристичний  центр.

Міщани і гості з оцінкою вже визначились: у нашого міста обличчя неохайне, депресивне, совкове, а іноді ще й, пардон, смердюче. До цього долучилась не одна команда «домкратів» за останні два десятиріччя.

З ратушного «п’єдесталу» , на різного роду  так званих демократичних зібраннях нарікаємо  на комуняк, хоч не завжди по державницьки розпоряджаємось тим, що отримали у спадок.Наведений приклад цьому наочне підтвердження.

P.S.Наостанок. Не завадило б  на бюрократичних нарадах нагадувати  і про санітарно-гігієнічний лікбез.