Це прізвище впало в око автору цих рядків ще в другій половині семидесятих років         минулого століття. Тоді працював у редакції. Як сільський мешканець вирощував кролі. Доводилось здавати шкірки. Від райзаготконтори їх приймав чоловік старшого віку св.п. Кузьмяк.  У ларку, що стояв на нинішній приміській автостанції, де тепер торгують періодикою. Потім його місце праці було перенесено біля Синагоги на початку вулиці Купилевій, тодішній Жиліна.

 Він також  брав участь у шаховій вікторині, що проводилась редакцією.  Мені із Романом Залокоцьким доводилось вести цей відділ.

 При зустрічі  діалог я починав: 1.е2-е4 е7-е5 2.Кf3 e6 3.d4 cd 4.К:d4  Kf6 5.Kc3…

Так всліпу ми могли довести сіцілійський захист до десятого ходу.  Потім погоджувались на ничію.Обмінювались потиском рук.Такий  деб”ют гарантував належну оцінку шкірсировини.

 Пам”ятаю,що працюючи на цій за нинішніми мірками рядовій роботі, Кузьмяк мав у власності Жигулі. Як інвалід ВВВ придбав її позачергово. А кошти заощадив на пушнині. До слова скажу, що нині любителі кролівництва змушені віддавати шкірсировину майже задармо. Окремі не проти здавати їх  сусідам полякам, де  працю належно оцінять, а не насміхатимуться як нині. Пан Сорока все знає.Та це так до слова.

З "червоного дивана" на "добродомівського коня"

Оксана. Нищенаведений матеріал був опублікований ще 3 травня ц.р. має свою історію.Вирішили до неї  повернутись і нагадати самбірчанам напередодні місцевих виборів. І ось чому. Тарас Копиляк( самовисуванець на міського голову) зумів пересісти з «червоного дивана» на"добродомівського коня". Вершник з нього виявився справним,  попутчиком став східний вітер у вигляді політичної партії Громадський Рух «Народний контроль».

 В ході полеміки виразно переважала думка, що  це «рука московського ФСБ».  Були й