Ми - покоління, котре не бачило як виборювалася Незалежність 1991 року. Коли у 2000 вся країна сколихнулася через новину про викрадення відомого журналіста Георгія Гонгадзе, ми про це навіть не знали.

Ніхто з нас не переживав події Революції на граніті і мало хто мав змогу відчути ту ейфорію, яка була у зимовому повітрі 2004 на Майдані. Коли у березні 2001 року українці рішуче виступили на акції "Україна без Кучми", ми сиділи за шкільними партами і мріяли про довгоочікувані весняні канікули.

Ми покоління 90-тих, покоління Незалежності. Ми не знаємо як це - передавати листівку з рук в руки, не знаємо як збиратися у тісних і душних кімнатах, щоб говорити про революцію. Ми не боїмося виключення з ВУЗів через свою громадську позицію, бо ми знаємо, що публічність – це найкращий захист.

Ми - покоління, яке знає не з фільмів про наркотики чи секс. Хтось з нас вимагає рівності між чоловіками і жінками, хтось кричить про толерантність, хтось п’є пиво у дворі, хтось наполегливо займається наукою. Вибачте нас, ідеальні люди!