Жиє собі місто, не велике, й не маленьке, на березі річки та перехресті доріг. З давнім гербом, площею навколо ратуші, славною історією, знаменитими земляками та типовими сучасними українцями.

Як практично кожне західноукраїнське поселення, Місто розбудив Майдан. Не все, звичайно. Але частина містян вирушила в столицю, частина побунтувала на місці, а більшість, більше чи менше, допомагала та вболівала. Все як і всюди. Але, на відміну від більшості "майданних середовищ” України, місцеві кінцево не перегризлися між собою і, делегувавши частину патріотів на війну, котра АТО, вирішили навести порядок у своїй хаті.

Дуже швидко до пост-майданівців дійшло, що система не змінилася, а місцеві хруні продовжують грабувати своїх земляків під портретами "Небесної сотні” та під музичний супровід "Пливе кача…”. І вирішили самооборонівці, та інші місцеві активісти, податися в політику.

Для початку знайшли собі однодумців, таких самих політичних романтиків, що зорганізувалися в пост-майданну партію, та й висунули з поміж себе кандидатів до магістрату та на самого Голову Міста. Кілька місцевих підприємців долучилися до виборчої кампанії незначними заощадженнями, але левову частку роботи взяли на свої плечі волонтери. І, попри шалені загальнодержавні бюджети політичних важковаговиків, спонсорованих новими-старими олігархами, всупереч волі місцевих князьків, панків і діючого нардепа, молоді, не віком, а духом, політики, отримали перемогу – крісло мера та двадцять з хвостиком відсотків депутатських мандатів.

Мер-попередник, славний тим, що орендував у свого водія крутого джипа, з модними семірками та власними ініціалами на номерному знаку, за гривну (!) на місяць, вкурвився, і, на чесно наколядовані з попередньої каденції гроші, відкрив свою місцеву газетку. Депутати, з яких третина вже пішла на черговий термін самовідданої праці, заради блага рідного Міста, принишкли в очікуванні. Тільки містечкові панки-олігархи ховали в кутиках велеречивих писків мудрі посмішки – ну, ну, побачимо…

Час йшов, а нич не було видко – як то відбити потрачене на вибори та принести користь своїм політичним покровителям, коли мер з соратниками звар’ювали? Ну, добре, використали Майдан, "Небесну сотню”, волонтерку, патріотизм, та й досить! Молодці, рахується – претендуєте на свій кавалок муніципального пампуха, навіть на його серединку з мармолядою, але ж курва, не вимахуйтесь! Живіт і дайте людєм жити…

Найперше, за традицією, прийшли до Голови і запропонували круглу суму з кількома нулями, аби не пхався до усталеної господарки та напрацьованих схем. Досить, мовляв, помахав шаблюкою перед виборами, попсував людям бізнеси, переміг, тож дайся на стримання – маєш данину і жий собі хлопе в своє задоволення! А він не годиться, дивак!

Більше того, сам починає гроші з людей збирати! Та вже нехай, але ж то не собі, а в бюджет! Ось мали поважні містяни торгівельні заклади. Нє, не "рошени” всілякі гламурні, а такі собі три на три, чи три на чотири метри. Скромні. Але в центрі. І платили по-людськи: на дві пачки цигарок в місяць до міської скарбниці, а на яку пляшку-другу файного віскаря владі з ратуші… А той вар’ят взяв і з новообраними матолками підняв оренду в 25 разів!

А секретар ради зовсім з глузду з’їхав! Виставив на сайті боржників – хто скільки бюджету винен. Тож тепер поважному містянину хоч на вулицю не виходь – бо ше яка баба врече голодним оком!

Але патентові патріоти у вишиванках, що звикли на людських грошах панувати, так просто си не здают! Найперше задіяли продажних осіб найдавнішої професії. Себто журналістів, із газетки того бідолашного мера-попередника, котрий у свого шофера машину за гривну винаймав. І пішло-поїхало: такий-сякий новоспечений мер, по закордонах їздить, бюджетні гроші тратить, та ще й ними зловживає! Особливо стараєся головред, бо ходить бідачка під криміналом, а без покровителів, дивись, і до цюпи можна втрапити…

Не дивуйтеся, хто не жив у провінційному містечку, той не знає як там працює система: влада-суд-прокуратура-міліція. А хто знає – не дивується.
В нашім файнім Місті про нову поліцію нич злого не кажуть, а ось три перших складові!..

Аби не забігати вперед, запитаю: як ви собі уявляєте таку картину, коли начальник юридичного відділу міської ради (вже колишній) виступає в суді на стороні позивача до тієї ж ради?
А як вам ситуація, коли впродовж двох років, на жодну програну міськрадою справу, не була подана апеляційна скарга?!
А коли юрист міськради (теж колишній) радо погоджується з необгрунтованим позовом ? О! А ви знаєте скільки майна таким чином "успадковано” в Місті славних традицій магдебурзького права?..

А коли невгамовний Голова зачепив святе – садово-городнє місцеве "Озеро” *, де кращі люди Міста та області вирішили закопувати свої золоті запаси під грошовими деревами на кількох гектарах муніципальної земельки, ринковою вартістю кількасот тисяч долярів, терпець містечкового олімпу та його старших політ-божків, вичерпався. Вони промовили страшне закляття: "крекс, фекс, пекс” і розпочали війну по всіх фронтах…

Перепитії підкилимних баталій залишимо поки що збоку, а оголосимо проміжковий результат:
мінус 37,5 відсотка депутатів-однопартійців мера, за перевіриною десятиліттями методикою: подкуп, шантаж і провокация – лучшеє оружиє чєкіста.
Звільняються й працівники мерії; дехто в очі заявляє: немає "додаткових надходжень” – сидіти "на зарплаті” немає сенсу.

Зняли також неугодного секретара, що посмів всує згадати прізвища достойників, та подали до суду на мера, за позовом, який виїденого яйка не вартий. Але суддя прийняв єдино правильне рішення – "винен”, бо навіщо, щоби хтось копався у справах "чесно успадкованого” комунального майна, в яких "ваша честь” безкорисливо ощасливлювала непевних спадкоємців!..
І вже є формальний привід тиснути на незговірливого Голову, а газетці виплескувати чергову порцію смердючої жовтизни…

А що ж Голова? А він третину віку в освіті пропрацював і добре засвоїв Тичинине "нам своє робить”. І робить – йде до громади, працює відкрито і викриває фокуси, за допомогою яких плодяться містечкові олігархенята…

Мабуть буде ще продовження цієї теми, але, на разі, скажу так – пишу правду і нич окрім правди.

А така ситуація як у згаданім славнім Місті – по всій Україні.
І якщо ми програєму цю внутрішню війну з місцевими виродками, перемоги в зовнішній не діждемося ніколи. Це лише здається, що зовнішній ворог страшніший, насправді він лише віддзеркалення внутрішнього в озерному плесі…

* "Озеро” – дачний кооператив на березі Комсомольського озера, посеред Карельського перешийка, заснований у 1996 році Володимиром Путіним та ще сімома пайовиками. "Озеро” стало своєрідним символом нової, латентної, кремлівської влади.

На знимці автор, в одному з кабінетів у ратуші Міста.