В цьому ж містечку Костшин над Одрою, де часто зупинявся, як довідались сусіди про українських гостів неодмінно запрошували  ласкаво:

-Най пан прийде сьогодні на День народження.

Наперед знаючи, що без пляшечки не обійдеться. Вже не говорю про любителів чи «професіоналів» міцних напоїв. Ті очікували на нашого брата, як потопаючий на рятівне коло…

 Збігло всього кілька років відтоді як у 1992 році відкрили там  прикордонний перехід. Німці навалом потягнулись до сусідньої держави . Відразу поляки відкрили два ринки більш  як на тисячу шансів кожен. Заможні гості  опанували ситуацією. А чому б і ні? Паливо було у кілька разів дешевше , вже не говоримо про горілку, сигарети. З Берліна гендлярські  аматори прибували, як велика вода під час повені:хто пішки, хто на роверах, найбільше як кажуть по-польськи - на самоходах , щоб купити дешевший крам,  смачнесенького-гарнесенького пообідати. Про agencij http://sambirmajdan.at.ua/news/2018-07-10-1801 по нашому бурделі вже не говорю- їх кількість виростала, як гриби після дощу. Про це докладно прошу читати…

Намагався переконувати наші власть імущі як на верху, так і на місцевому рівні , що потрібна аналогічно пропонувати свої послуги полякам тощо. Свої друковані роздуми направив у Міністерство економіки і зовнішньої торгівлі з вирізками з газети "Господарник",яку тоді очолював І.І.Тиличко, завдяки якому більше як десяти статтей під загальною рубрикою "Польська: здалеку і зблизяка" познайомився  читач. 

 За наївності думав, що цим шляхом підуть і українські підприємці у прикордонній зоні, зваблюючи поляків  цінами на вищенаведений товар. Але у наших погранців, митників запанувала  чекістська пильність по російськи- бдительность. Одним словом не пущать. Чиновницька дрібнота на самбірському рівні ці матеріали оціника по-своєму, у бюджетному чтиві "НовиниСамбора" в статті під назвою  написала своє резюме .Цитую по пам"яті один з абзаців: "Антон Рогач пропагує економіку Польщі, як колись радянський спосіб життя...ну чистішенько в дусі Петра Симоненка..." Далі більше-  агент КДБ...

Ви думаєте на обласному рівні допетрали, як треба використовувати прикордонну ситуацію? Тодішній чільник обласної держадміністрації Микола Горинь напевно збагнув, де пахне більшим капіталом і скористався можливістю  перейшов урядувати директором в Західної регіональну митниці. Нібито за його ініціативи вирішувалось питання відкриття прикордонного переходу Смільниця- Кросенко. Так догосподарювались , що поляки змушені були за свої кошти на своїй територію збудувати відповідні будівлі для наших прикордонників і митників та інших відповідних служб і здавати їх в оренду українській стороні. Нині та "щедрість" поляків обходиться нашому бюджету біля 400 ЄU щодобово. 

Це лишень один штрих, як "патрійоти" у вишитих сорочках дбали про економіку держави  на регіональному рівні.

 Коли німець з Польщі віз сигарети, спиртне, паливо чи інший більш дешевший продукт поляки тішились, бо як вони виражались пеньонзи залишає на їхньому боці. А наші доморощені стражі діяли за принципом: що особисто з того буду мати, адже окрім цього данину треба поділитись з чиновниками наверху…

 Чи не через те нині наша держава опинилась на обочині європейського розвитку. Одна знайома розповіла про сексуальні пригоди, які спіткали її у Італії, враховуючи  зовнішню привабливість.

-Погодилась піти з ним на каву до піцерії. За кордоном прийнято, що кожен клієнт розраховується окремо. Натомість мій співбесідник виявився на диво щедрим і сам оплатив видатки. Потім  домагався "їздити" по мені…

-Він думав, що буде по мені  "їздити". -Відразу дала відкоша,- продовжила співбесідниця з сумом.

 Повернулась на Самбірщину. Проживає в одному з приміських сіл. З чоловіком завели господарку:корову, кури, поросят, мають  земельну ділянку . Привчили дітей до праці на городі.Пильнують як діти навчаються у школі. Немає проблем з реалізацією зайвої літрини молока, яєць. Восени один день рік годує: припасають кормів для живності.Благо вродили цього року яблуні, груші від реалізації яких також мають чималий зиск.

На жаль таких прикладів не так вже і багато, але є надія на краще. Хто скуштував цього заробітчанського хліба починає задумуватись над можливістю відкриття дрібного бізненсу, розвитку присадибного господарства тощо. Одним словом не все так безнадійно, коли засукати рукава і працювати біля отчого порогу не надіятись на манну небесну.

Наразі зваблює більш висока оплата праці за кордоном.

Нарід виїжджає не тільки через матеріальні нестатки, а і зовнішнє оточення: шляхів не має, все побудовано на брехні , лицемірстві, заздрості. Така обстановки гнітить серце і душу.