Годі нині вступати у дискусію чи потрібен  інтернет  у  щоденному вжитку. З цього приводу пригадую часи ,коли у нашому містечку у перші повоєнні роки ,почали прокладати електричні лінії.  Хотілось ,щоб «жарівка», так тоді називали електролампочки , скоріше засвітила у кімнаті .А мати у відповідь на мою просьбу :

-А хто буде платити доню? Звідки грошей візьмемо?

Я  переконливо  і вперто домагалась свого:

-Готова не тільки  корівчину пасти ціле босоноге літо, а і людську худобину , аби заробити копійчину…

Яка то була радість, коли «лампочка ілліча» блиснула у хатчині. Замість свічки чи каганця,ввікнувши світло, можна було допізна вчити уроки, захоплюватись читанням  художніх книжок ,наприклад, «Звіробій», «Собор парижської богоматері»  тощо.

 Інший  життєвий епізод тих часів .Попри то, що «брехач», або як тоді називали «колгоспник» ,постійно доносив «правду»  про переваги колективної  праці,  хлопчаки  і дівчата збирались в центрі села чи міста, де висів гучномовець, щоб послухати футбольні репортажі, які так захоплююче вів відомий коментатор Микола Озером.  

Потім кратькома ввійшло у  побут телебачення: спочатку чорно-біле, а згодом і  кольорове.  Нині вже нікого не здивуємо інтернетом, який так спрагло хоче опанувати підростаюче покоління. І це зрозуміло, адже тут сконцентрована вся інформація, а хто її опанує, той володіє світом. Вже не кажемо про те, що без інтернетпродукту не має перспективи бізнес будь якого рівня.   

  До цього це все веду?  На відміну від деяких брехливих газет чи назойливих теле-радіопередач ,тут можна віднайти, як кажуть,  ефірний продукт до серця і душі. Не мала інтернетівська мережа Самбірщини, яка нараховує кілька тисяч користувачів (на жаль, точну цифру не можемо навести, адже  телекомівські та інші комерційні структури вважають це бізнесовою таємницею).          

Власники більше десяти інтернет-сайтів краю стали невід’ємною частиною світової павутини. На відміну від друкованих видань, інформацію про життя-буття самбірчан миттєво можуть отримати в любому куточку Планети.   Особливий інтерес викликають гострі критичні матеріали . Похвально, що число наших переглядачів з кожним днем зростає. І далі будемо намамагатись задовільнити    потреби земляків , яких доля розкинула по всьому світі, в інформаційному продукті.   Годі нарікати, що працюємо виключно на ентузіазмі, не рахуючись із часом, матеріальними витратами тощо. Як кажуть,вбрався у гриба, лізь у кошик.                                                                                                                                   

Не заздримо місцевим газетярам , які вимушені відробляти бюджетні дотації ,догоджаючи чиновникам. До цього пропагандистського рупору долучається  і, так званий офіційний інтернет-ресурс   за рахунок платників податків. Загалом на такі інформаційні захцянки з бюджету міста і району асигнується щороку  біля одного мільйона гривень. На бюрократичній мові це називається « на пропаганду роботи  органів місцевого самоврядування».Чи не за велика це розкіш ?                 Прикро, що на жодній з сесій, чи то міської, чи районної рад депутати  не піднімають питання про закриття цієї «кормушки».