Культурне різноманіття, національна і релігійна толерантність, ліберальна політика в управлінні, які панували в імперії Габсбурґів (порівняно з імперіями Романових чи Гогенцоллернів), сприяли витворенню особливого міфу галицького єврейства, розголос про який поширився усім цивілізованим світом. Після Першої світової війни цей міф успадкувала новоутворена Друга Річ Посполита.  

Світ галицького єврейства був невід’ємною частиною світу наших предків того періоду.

Три головні спільноти – галицькі русини, галицькі поляки та галицькі євреї – становили душу Галичини і до Першої, і до Другої воєн.

Кожна з цих спільнот, звісно, мала свій світ – окремий, але не чужий. Будь-які спроби викреслити нині пам'ять про котрийсь із цих світів рівнозначні намаганням витерти з нашої пам’яті третинy власної історії, культури, а в багатьох випадках і третинy метафізичної ідентичності галичан. Не дарма, кажуть, найвідоміший український міфотворець Михайло Грушевський називав галичан «українськими жидами».   

Без розуміння історії малих єврейських штетлів і дільниць у великих містах Галичини неможливо пояснити історію творення та розвитку архітектурних ансамблів та суспільних відносин у галицьких містах і містечках.

Без усвідомлення впливу євреїв на розвиток мистецтва, музики, літератури і науки не дасться витлумачити особливостей мистецьких стилів, літературних нуртів, наукових шкіл і загалом галицької культурної специфіки.

Відображення важливих суспільно-політичних, а також релігійних процесів в житті галицьких українців, буде неповноцінним без врахування так званого «єврейського чинника». Біографії письменника і мислителя Івана Франка чи релігійного і громадського лідера митрополита Андрея Шептицького, а разом з ними й багатьох інших великих галичан будуть безглуздо обрізаними без відображення повноти їхніх стосунків з єврейським світом Галичини.  

Мова галичан – особливі галицькі слова, приповідки і понятійні стандарти, спосіб вербалізації уявлень про світобудову, жарти і забобони, а також значна частина фольклору – помре разом з пам’яттю про світ галицького єврейства.

Тому, якщо галичани хочуть зберегти справжню історію, культуру, мову, то не можуть допустити зникнення слідів галицького єврейства. Тим більше, що їх залишилося не так уже й багато.

Гітлеризм спричинився до значного знищення єврейського світу Галичини, а радянський комунізм – до варварського занедбання того, що залишилося. Це призвело до справжньої гуманітарної катастрофи, яка поглинула магію єврейської Галичини, а разом з нею й метафізику всього галицького мікрокосму. Трагедія трьох сутностей: галицького русинства, галицької польськості, галицького єврейства.

На жаль, українська держава у цій справі займає позицію, як у приказці «не дай Боже з хама пана». Отримавши у спадок щось, що сприймає як чуже і невартісне, вона не цінує цінного, дозанедбує занедбане, марнує те, чого не можна змарнувати. Галицька мистецька юдаїка поневіряється по музейних запасниках; час затирає імена на традиційних юдейських мацевах, що обростають хабазами на дивом вцілілих цвинтарях; а ті імена галицьких євреїв, що їх вписано у світові аннали літератури, філософії чи мистецтва, не можуть пробитися до культурної свідомості молодого покоління галичан крізь барикади «українського національного відродження».

Втім, важко очікувати дбання про історію галицького єврейства від малоросів чи южноросів, не кажучи вже про потомственних «гомо совєтікус». Врятувати це можемо тільки ми, нинішні патріоти Галичини, тобто ті, хто розуміє, що знищення єврейської спадщини «волає про помсту до неба». Вона надто цінна, передусім для нас, галичан, – щоб перекладати це завдання на чиїсь інші плечі. А такі плечі, без сумніву, знайдуться. Треба визнати чесно, якби ми добре дбали про «фрески Бруно Шульца», то працівникам інституту Яд-Вашем не доводилось би їх вивозити до Ізраїлю за «сумнівних» обставин. А «добре дбати» означає не тільки надійно зберігати, але й ефективно популяризувати. Зберігати матеріальні свідчення, популяризувати пам'ять, інтелектуальне та духовне надбання. Адже усвідомлення унікального досвіду Голокосту стосується не тільки єврейського світу, але й є усвідомленням досвіду наших предків, котрі були безпосередніми свідками трагедії єврейського народу – іноді співучасниками злочину, іноді – рятівниками-праведниками.

Так, це непросте завдання, яке галичани зможуть реалізувати тільки тоді, коли зрозуміють, що, дбаючи про єврейську спадщину, вони насправді дбають про свою гідність – у пам'ять про предків і з думкою про нащадків.