Хто би міг
подумати з яким гірким присмаком сідаємо за теперішню вечерю Господню , коли
відлік часу двадцять першого століття перейшов чотирнадцяту річну межу.
Мимоволі переносимось до зони АТО, де наші хлопці віддають життя за майбутнє .
Робимо паралель із Святвечором 1946 року, коли родина вмивалась сльозами, а діточкам годі було
відповісти: «де наш тато»?. Хоч там у далекій Сиберії ,де нарід відправляли
масово у телячих вагонах, була надія на життя. Нині цвіт нації кане на очах.
Здається немає на то ради.
|