Тарас Шевченко, авто- портрет. Виконав його, коли жив у маєтку Репніних у Яготині на Київщині. Дату створення – приблизно 23–26 листопада 1843 року – дослідники встановили за листами княжни Варвари Репніної. Саме їй поет подарував цей автопортрет, а також присвятив написану тоді ж поему ”Тризна”

"Что касается до любви в тесном смысле этого слова, то за все время моего знакомства с Шевченко я не заметил в нем ни одной привязанности, которую можно было бы назвать серьезною. Он любил женское общество и увлекался, но никогда – надолго", – стверджує приятель Тараса Шевченка письменник Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Його спогади вийшли 1861 року – одразу по смерті поета. Натомість Олександр Кониський, один із перших біографів Кобзаря, певен, що той завжди мріяв про одруження: "Потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був на порозі віку парубочого, коли йому "тринадцятий минав", він сподівався одружитися колись із тією Оксаною, з якою "укупочці собі росли" і "маленькими собі любились". Ідеться про Оксану Коваленко, подругу дитинства. "Шевченко, як був молодим парубком, покохав "любу чорнооку Дуню Гашковську", – продовжує. – Кріпацька неволя не дала йому одружитися з нею". Має на увазі молоденьку швачку-польку, з якою Тарас познайомився у Вільні, куди 1829-го прибув як служка-козачок зі своїм паном Павлом Енгельгардтом.

Далі Кониський називає третю ймовірну наречену молодого Шевченка – попівну Феодосію Кошиць. Вона – донька священика з Кирилівки, в якого наймитував Тарас. Щойно у травні 1843-го він приїхав із Петербурга в Україну, завітав до рідного села. Усі вечори проводив із попівною. Посватався до неї. Але отець Григорій Кошиць відмовив, а донька не посміла йти проти його волі. Коли Тарас поїхав, Феодосія тяжко захворіла. Прожила ще 40 років, заміж не вийшла.