День святого Валентина, про який ранiше можна було прочитати хiба в навчальних текстах з англiйської мови, впевнено увiйшов у наше життя. Для тих, хто вдає з себе дорослих, це цiлком пристойний привiд побавитися рожевими сердечками усiх можливих розмiрiв. Тинейджери радiсно розбiгаються по нiчних клубах або шкiльних їдальнях на вечiрки. Одруженi чоловiки, хоча й у менших масштабах, нiж напередоднi 8 Березня, похмуро тиняються крамницями в пошуках подарункiв. А закоханi будь-якого вiку - ну, з ними все ясно, тут 14 лютого чи нi - яка рiзниця?..

Що святкувати?

I ось до такого мирного свята, виявляється, ставлення зовсiм неоднозначне. У нас багато хто вважає його, i з цим важко не погодитися, чужим нацiональнiй традицiї. Скептики називають святого Валентина покровителем Iнтернет-продажiв, до них приєднуються i християнськi масмедiа з нарiканнями на вакханалiю комерцiї. Православна церква взагалi заперечує зв'язок iменi Валентина, яке є у святцях, iз днем 14 лютого i рекомендує не плутати праведне з грiховним, тобто кохання зi скороминущими любовними захопленнями. Католики визнають свято, але дорiкають, що молодь ой не в молитвi його проводить...

Що таке кохання, кожен вирiшує для себе сам. А празникування... Зрештою, чим би дитя не тiшилося... Ми ж спробуємо розiбратися, до чого тут святий Валентин.

У язичницькому Римi 14 лютого вшановували богиню шлюбу, материнства й жiнок Юнону. Наступного дня починалися Луперкалiї - «фестиваль» на честь бога Фавна, покровителя стад, тiсно пов'язаного iз поняттям плiдностi. Ще одна назва дня 14 лютого -«Пташине весiлля», в цей перiод починали паруватися птахи. Певно, в Iталiї був непоганий клiмат.

Католицька церква замiнила улюблене язичницьке свято на iнше -на честь мученика Валентина. Ось тут і починається плутанина. Кажуть, у Римi в III столiттi жили двоє Валентинiв, i обидва були страченi близько 269 року. Бiографiї їхнi дивно переплелися. Перший - священик i добрий лiкар, вiдомий своєю звичкою порошки змiшувати з медом, молоком, вином та iншою смакотою. Другий Валентин - єпископ у Iнтерамнi поблизу Рима. Войовничий iмператор Клавдiй II заборонив одружувати своїх пiдлеглих, аби вони вiддавали усi свої сили вiйнi. Валентин, чи то перший, чи то другий, почав таємно вiнчати закоханi пари, за що його згодом заарештували i стратили, як ви здогадалися, 14 лютого. За легендою, Валентин зцiлив слiпу доньку свого тюремщика Джулiю, в яку закохався (чи то вона закохалася в нього). Вдячний батько нiчим не змiг зарадити лiкарю в день страти, лише передав вiд нього доньцi квiтку шафрану i прощальний лист, пiдписаний: «Твiй Валентин». Звiдси й традицiя «валентинок»...

Втiм, у православних святцях нiякої плутанини немає. Пресвiтер Валентин був страчений у Римi 269 року (його день вiдзначають19 липня). А другий єпископ Валентин був страчений язичниками у 273 роцi (день пам'ятi - 12 серпня). Православнi дивуються, яке обидва мають вiдношення до свята кохання. Також незрозумiло, як могли канонiзувати котрогось iз них, якщо вiн зваблював дiвчат... Валентина канонiзував Папа Римський 494 року. Сталося це задовго до роздiлення Церкви на захiдну i схiдну, а тому святого визнають i православнi, й католики.

Як святкувати?

У старiй добрiй Англi збиралися парубки i складали до скриньки квиточки з iменами дiвчат; потiм кожен виймав по одному. Дiвчина, iм'я яко дiставалося хлопцю, ставала наступного року його «Валентиною», а вiн - «Валентином». Подiбнi лоте реї походять iще вiд згаданого свята Юнони i дотепер лишаються в модi. Взагалi рiзнi народи святкують Валентинiв день порiзному, однак скрiзь дарують одне одному «валентинки». У країнах, де свято стало масовим, найбiльше радiють кондитери, продавцi квiтiв i листiвок, постачаючи «валентинiвськi» набори на всяк смак. Солодощi, шоколадки у формi серця - класичний безпрограшний подарунок. Як же нам, українцям, гiдно вiдсвяткувати i водночас не потонути в течiї маскультури? Звичайно, не сидячи на мiсцi. Чому б закоханим, наприклад, не спробувати цього дня отримати ласку вiд свого покровителя, вiдвiдавши мiстечко Самбiр на Львiв щинi, де зберiгаються мощi котрогось iз трьох святих Валентинiв?

У XVIII cтолiттi мощi роздiлили на частини, одна з яких потрапила до Самбора й була перепохована 13 травня 1759 року. Можливо, це пояснюється тим, що святий Валентин вважався покровителем Перемишлянсько-Самбiрської єпархiї, а може, причинно-наслiдковий зв'язок зворотнiй...

Назва міста Самбір походить вiд червоної верби, самбiр-дерева, що колись густо росла по берегах Днiстра. Хоча бiльш поширене пояснення - «сам-бiр», тобто вiд «самих лiсiв», що оточували мiсто. За лiтописом, пiсля зруйнування татарами давньоруського Самбора (теперiшнiй Старий Самбiр) частина його мешканцiв переселилася вниз по днiстру, де згодом i постало мiсто. В XIV столiттi тутешнiй замок отримав у подарунок за службу польський воєвода Спитько з Мельштина. Його стараннями сформувалося середньовiчне ядро Самбора, структура якого збереглася й дотепер. Замок лишив слiд в українськiй iсторiї - тут мiський староста Єжи Мнiшек виношував свої амбiтнi плани, пов'язанi з персоною Григорiя Отреп'єва, вiдомого пiд iменем Лжедмитрiя. Звiдси почався похiд полякiв на Москву, де той Дмитрiй сiв на царський престол та обвiнчався з дочкою Мнiшека - Мариною. Щоправда, далi на них чекали самi неприємностi: його - страта, а її - в'язниця.

На ратушi

Центром громадського життя в галицьких мiстах завжди була i є ратуша - будинок управи. Це не просто споруда з вежею на майданi (Ринку), це символ самоврядностi, який мали тiльки «вiльнi королiвськi мiста», об'єкти магдебурзького права. В будь-якому мiстечку, де ратуша збережена, городяни пишаються нею не менше, нiж колись їхнi предки.

Отже, починаємо свою прогулянку з ратушi. Тiльки-но беремося до фотографування її ренесансного порталу з барельєфними портретами давнього начальства, нас «засiкає» якийсь привiтний пан. Виявляється, вiн старожил i патрiот мiста, а до того ж, працiвник його адмiнiстрацiї. Михайло Антоно- вич миттєво органiзовує нам екскурсiю на вежу ратушi, попросивши на роль гiда молодого начальника вiддiлу зовнiшнiх iнвестицiй, пана Андрiя. З висоти 40 метрiв мiсто - мов на долонi. Ось рiзнокольоровi кам'янички на Ринку, посипанi жовтим листям. Ось вузенькi вулички, що прорiзають квартали, розходячись iз площi. Пiд нами «джунглi» скверу, пам'ятник Шевченку i дерев'яний дах макету старовинного колодязя.

Церква Різдва Богородиці, де зберігається найбільша
реліквія всіх закоханих

Видно звiдси i всi храми. Перший лiворуч - костел Iвана Хрестителя, найвища, найвеличнiша i най- старiша споруда в мiстi. дата на фасадi - 1530. Ключоподiбнi бiйницi в стiнах нагадують, що в дав- нi часи своi переконання треба було вiдстоювати не тiльки в переносному сенсi.

Далi за годинниковою стрiлкою - костел iз пласким бароковим фасадом. Храм колись належав до Єзуiтського монастиря. Монахи достославного ордену прийшли до Самбора 300 рокiв тому, спон- сорованi брацлавським воєводою. Монастир був найбагатшим у мiстi - володiв, крiм костелу, колегiуму та гiмназii, ще й будинками, фiльварком у передмiстi, млином, цегельнею, ставами й садами. Усе це пiсля скасування Папою ордену в кiнцi XVIII столiття конфiскувала для своiх потреб австрiйська влада. Пiзнiше костел вiддали бернардинам й вiдтодi вiн носить iм'я святого Станiслава. З радянських часiв i дотепер у примiщеннях монастиря мiститься училище культури, а храм дiє як зал органноi музики.

I третя церква - саме та, де зберiгається релiквiя, заради якоi ми тут. Темно-блакитна будiвля храму Рiздва Богородицi видiляється серед мiської забудови, слугуючи орiєнтиром.

Спускаючись сходами з вежi, звертаємо увагу на закритий склом у шафi механiзм мiського «дзигаря». Виготовив його празький майстер Гейнц. Судячи з усього, майстер непоганий. Годинник встановили на ратушi у 1885 роцi, й вiн iде донинi.

Де спочиває Валентин

Рака з мощами святого
Валентина

Дорогою до церкви прогулюємося Ринком. Ось давня кам'яниця, де тепер банк. Не так давно знайдено 17-метровий мурований пiдземний хiд, що сполучає пiдвал цього будинку з ратушею. Iнше середньовiчне пiдземелля може оглянути всяк охочий, якщо зайде перекусити (до речi, смачно й недорого!) до кав'ярнi «Княже мiсто» - тут же, на Ринку.

I нарештi ми бiля церкви Рiздва Богородицi. Їi збудували 1738 року коштом подружжя Iллi та Олени Комарницьких, украiнських магнатiв, - замiсть староi дерев'яноi, вiд якоi лишилися чудотворна iкона Пресвятоi Богородицi. В церквi на тетраподi стоiть рака з мощами святого Валентина.

Радимо вам побувати в Самборi. Вам сподобається прогулянка цим спокiйним i охайним галицьким мiстечком, багатим на цiкавих людей та iсторичну минувшину. А втiм, хто знає, раптом Валентин i справді вам допоможе у справах кохання…

Олена КРУШИНСЬКА. Фото автора

журнали "Міжнародний туризм" і "Welcome to Ukraine","Львівські ремінісценції"