Було це більше тридцяти років тому. Запам"ятав цю не по роках струнку жіночку , коли йшов придністровським полем . Вона борсалась з плахтою пожнивних рештків, яку намагалась висадити на свої хрупкі плечі. Побачивши мене враз посоловіла:
-Завдайте мені борзо на рамена ,поки не застав з цим маєтком колгоспний бригадир, -вимовила.
Мої умовляння зменшити цей нехитрий вантаж не допомогли. Не залишалось іншого виходу, як підсобити. При цьому довелось добре піднатужитись.
І нині перед очима її впевнена хода з стіжком соломи на плечах. І так з дня у день, з року в рік. Цілий вік у праці, як тільки зіп"ялась на ноги.Народилась в багатодітній сім"ї в селі Воловець Краківського воєводства. З смутком пригадує перший повоєнний рік,коли перед самим Великоднем треба було алярмово забирати на одну фіру всі манатки і їхати , як тоді казали на велику Україну. Як переселенка опинилась у Харківській, згодом у Одеській області. А серце ближче тягнуло до рідних прикордонних теренів.