Цю публікацію річної давності ми вирішили повторити. І ось чому? Вона віддзеркалює горизонти мислення місцевої церковної та світської еліти.Перефразовуючи відомий вислів скажемо: їм видніше, вони газет не читають, інтернет не перегядають. Тому  реакція була нульова, але  актуальність висловлених думок залишається. З цією метою ще раз виносимо статтю на розсуд наших шанувальників.

Днями весь навколишній люд Прикарпатського краю відзначив храмовий праздник- Успіння Пресвятої Богородиці. Традиційно у цей час до Самбора тягнуться християни всього регіону. Не були винятком і часи безбожного комуністичного режиму. Як не намагалась партноменклатура обмежити паломництво до єдиної на той період в місті церкви, віруючі  горнулись до святого місця тисячами. За часів паньської Польші таку кількість християн міг зібрати тільки  похід на Кальварію.

Не дивлячись, що в місті над Дністром  нині число храмів  стало більше двадцяти,  все ж найбільше віруючих  збирає саме храм різдва   Пресвятої Богородиці. Це і не дивно,адже  90 років тому в ньому  відбувся урочистий акт коронації Чудотворної ікони Самбірської  Богородиці.Це трохи історичного екскурсу.

Після святкового Богослужіння самбірчани та гості, що називається розбрелись вулицями старовинного міста, особливо людним був ратушний майдан. Дітвора розважалась біля фонтану, водичка якого сріблом виблискувала на сонці. Вражали  вишитими кольорами сорочки, що однаково імпонували як  старшим, так і малечі.

Присів на лавочці в центрі і автор цих рядків. Увагу привернули поважні жіночки у супроводі панича ,одягнутого в бойківський стрій, які з квітами пишних гладіолусів, направились в бік початку вул.Шевченка.Здивувало, що  обминули застиглу  в камені постать Пророка. Мимоволі  вирішив глянути на Кобзаря зблизька. На моє здивування біля його підніжжя  не було жодної квіточки.Сліду також не залишилось, щоб хтось намагався уважити поета в День Незалежності, який відзначали, буквально, кількома днями раніше.

Таку ж саму картину  застали і біля пам"ятника хоронительки Самбора Оранти.

Як тут не пригадати комуністичні часи, коли жодна подія не відбувалась, аби не покладались квіти до партійного ідола Леніна. Так правдами-неправдами нав"язувалась, втовкмачувалась  ідеологія світлого майбутнього.

А  тепер що? В проповідях  тішимо нарід «райським загробним життям» , забуваючи про такі "дрібнички", що навели вище.  Не випадково, що є в регіоні, з дозволу сказати,  святі отці , котрі обзавелись крутими автомашинами, що можуть позаздрити бізнесмени зі  стажем. Та й самі храми так, образно кажучи, розцяцьковуємо, що мерехтить перед очима. З цього приводу світлої пам"яті Блаженнійший Митрополит Гузар зауважував, що при бідних прихожанах не може бути надмірно багатою церква. А як він закликав, щоб з уст  душпастерів частіше звучало слово корупція, що роз"їдає наше серце і душу. На жаль, примирились в краю з цим злом і  Самбір в цьому не виняток. Не добрий приклад подають в цьому плані і київські високодостойники, хоч це тема окремої розмови.

Бідкаються священнослужителі, що молодь ліниво  ходить до церкви. Може й так, але часто- густо за релігійними догмами забуваємо прив"язувати їх до життєвих буднів, які б зачіпали за живе. Чи не тому черствіють наші душі. Проходячи сільською вулицею рідко хто скаже зустрічному звичне Слава Ісусу Христу або про всяк випадок – добрий день. Іноді поводимо себе як бусурмани,невігласи, особи без племені і роду. З кого в такому разі може брати приклад підростаюча поросль? Намагання компенсувати цю прогалину зведенням нових культових споруд, відкриття різного роду кахетичних шкіл -лише усугублює цю проблему.

Не для кого не секрет, що за наявністю Храмів Україна попереду всього світу, як і по захворюванню на туберкульоз, СНІДом,кількістю  безхатченків. Про корупціонерів вже годі й говорити.В той же час не вміємо, чи не хочемо по-господарськи розпорядитись тим, що у спадок дісталось від советського періоду.Ось приклад. Хіба була потреба залишки довгобуду в м.Самборі на вул.Чайковського,18 віддавати в одні конфесійні руки? Намір очевидний -прикриття турботи про залучення дітей до слова Божого?  Як назвати  такі чиновницько-депутатські подарунки , адже маємо не завершений Собор Пресвятої Покрови на місці колишнього парку культури і відпочинку, палати котрого  за розмірами не уступають любій  богословській академії в Європі . Що тільки не вигадували, аби урвати цей ласий шматок з земельною ділянкою 0,50 га в центрі міста. Далі буде більше- з шапкою по колу за "матеріальною милістю"...для житлового кубла  "найправеднішим".

Цим самим штучно породжуємо протистояння, забувши про інші конфесії. В кінці- кінців є люди, які не так демонстративно виказують свою набожність, а з вірою і правдою проводять кожен день свого земного життя.

Тепер таке, вийшовши з церкви багато парафіян замість в тому молитовному дусі, духовному заряді, який отримали в церкві, полюбляють стати і потеревенити,  хто і як нині був одягнутий, що нового в місті, шо нового по тєлєвізії говорили, але рідко про церковне. Скажу більше: цілий тиждень парафіяни можуть сперечатись один з одним, що там було на політичному олімпі, ніж про те, що говорив священник на казанню... Не смію, може то гріховно, але спитаю: невже священники не вміють ,так зацікавити людей своєю проповіддю, щоб прихожани могли її тиждень обговорювати?   Може треба шукати більш інтелектуальні підходи до парафіян,  щоб миряни вийшовши з церкви ще тиждень звертались до цієї проповіді, обговорювали її. Тоді б напевно і культура відносин піднялась би, і чистота в місті,і злочинність би впала, менше б стало пліток, зависті, а в результаті всі ми б стали трохи щасливіші. І це не жарт, адже наші предки так жили, те що сказав священник в церкві було святе. Але рівень священства був тоді занадто високий. Практично вся інтелігенція в Галичині вийшла з священства!!!  

А нині що???Безперечно,особливість періоду в який живемо, робить свій відбиток і на стан релігійності , але як важливо вберегти цю  божу ауру в серці і душі ,яку заповідав Ісус Христос.

Антон Рогач, член громадської Ради при Самбірському міськвиконкомі

Р.S. Радив би прочитати   статтю  з інтернет-видання "Українська правда"http:// life.pravda.com.ua/society/2018/05/31/231270/(Як священник на Франківщині навернув людей сортувати сміття і що з того вийшло) Може тоді  служби Божі матимуть більш практичне значення.