Головна » 2018 » Червень » 15 » Заробіток з присмаком ... "сексуального кайфу"
18:35
Заробіток з присмаком ... "сексуального кайфу"
123456
Не знаю, як для  кого, але вже  алергія від засилля цього імпортного їства , яким переповнений  наш ринок. Зрештою, таку картину можна побачити на кожному базарі, який за советських часів називали колгоспним. Прикро, що серед такого розмаїття губиться  продукції місцевого виробника.

Так  звані човники діють прямолінійно: перетинають МПП і на зворотньому шляху повертаються із цим, образно кажучи, "делікатесом". Враховуючи , що аграрники сусідньої країни мають державні субсидії,  їх продукція більш конкурентноздатна порівняно з аналогічною вітчизняною. Тому популярними серед інших товарів  стали, навіть, їхня сметана, маргарин,курятина , вже не кажучи про різного роду харчові приправи. Пропонують  все, коли на різниці у ціні можна мати  певну вигоду.

Таких заробітчан до певної міри можна зрозуміти, адже хоч у такий спосіб можна заробити копійчину. Але це вже стає своєрідною продуктовою епідемією. В наших прикордонних селах люди вже настільки розлінилися, що не хочуть тримати не тільки корів, а й кіз, птицю. Мовляв не варта шкіра за виправу.Бачать вихід один:торбу на плечі, кілька пачок курива порозпихають по кишенях,в пазуху,ще й плящину оковитої прихоплять і гайда від домашнього порогу, залишаючи на призволяще дітей, господарку.

Якщо врахувати скільки часу витрачається на такий закордонний  вояж ,на оплату подорожі, черги на митниці,переживання ,то  інтерес відбивається у підірваному  здоров"ї, виникають проблеми у сім"ї тощо.

Та головне - приниження перед більш заможним сусідом не завжди виправдане . Іноді губимо свою честь і гідність. Розповідають ніби-то польські митники часто=густо, так обмацують наших кобіт, що дістають від того сексуальний кайф. А чому б і ні, коли є нагода, відверто кажучи, запхати  свої брудні ручища в інтимні місця. І наші жіночки  пристосувались до такого "задоволення", у вигляді "приференцій" при перевезені зайвої пачушки курива ...

Пригадаймо ще недавні советські часи, коли громадських пасовищ практично не було, іноді корівчину треба було тримати на налигачі, аби напаслась на обочині доріг, вже не говоримо, яких зусиль треба було докласти, аби заготовити кормів на зиму.Не дивлячись на це корова була годувальницею сім"ї, без неї не було життя. Натомість нині-  гуляй-поле, трав можна накосити, сіна припасти, аби тільки не лінуватись . Не має проблем з реалізацією.До справжніх господарів  черга, аби купити літру-дві молочка, сметани, сиру, які за якістю не йдуть в ніяке порівняння із закордонною "хімією", до праці залучаються діти, вони виростають і знають ціну заробленого гроша.

Добре було б, щоб адміністрація самбірського ринку заохочувала таких виробників, тримала з ними контакт не тільки у вигляді касового збору,  створювала їм належні умови для реалізауції власної продукції, щоб покупець міг розрізнити, де перекупщик, а де продукція з перших рук. Поки що тут спостерігається стихія і винні в цьому ланцюжку господарі ринку,  споживачі , виробники.  Це тема  окремої розмови. До неї ми ще не раз повернемось.

Принагідно скажемо, що в селах мають діяти відповідні заготівельні сільськогосподарські кооперативи. Тим часом тут похвалитись не  мають чим сільські органи самоврядування. За буденними справами не спрямовують їх діяльність у потрібне русло в так би мовити центральному штабі- районній раді, райдержадміністрації. 

Антон Рогач, м.Самбір



Переглядів: 207 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0