Головна » 2018 » Липень » 5 » "Kaiser" кафе- Європа, Трускавець "Женева"- гола ... опа. Нестандартні думки іммігрантки з Канади
13:54
"Kaiser" кафе- Європа, Трускавець "Женева"- гола ... опа. Нестандартні думки іммігрантки з Канади
123456

 
 Багато з нас часто буває за кордоном, відвідуючи різні країни. І хоч Україна ще не є в Євросоюзі, але декотрі  самбірчан відчувають себе уже європейцями.  Чи це так? Чи живемо ми по-європейськи? Чи наші цінності правдиві, чи наслідки совкового минулого,  як відомо, витравити з людини досить важко?

 На редакційну поштову скриньку прийшов лист з враженнями нашої самбірчанки, яка більше десяти  років проживає в Канаді. І тому ,ніби з боку,  побачила наше життя і порівняла його. Далі цитуємо лист:

" -Прибувши у рідний Самбір порадили відвідати заклад харчування,зокрема  "Kaiser"--кафе.  Залишились задоволеними смачними українськими стравами та вишуканими закусками, ввічливістю персоналу, приємними у спілкуванні, в будь-яку мить готові здивувати доступним сервісом. Великий асортимент вин- як українських ,так і імпортних. Ціни помірковані. До прикладу ,в Канаді за таку вечірку на чотирьох довелось би розкошелитись не менше 100 Ca, а тут обійшлось в 25 са.

Підкреслю ,не довелось довго чекати на  замовлення і офіціант регулярно підходив до нашого столика, щоб впевнитись  чи ми усім задоволені. Загалом, було  комфортно і по домашньому затишно, поговорити з друзями в невимушеній обстановці.   Чого не скажеш про такий  заклад в  Трускавці. Напрошується вислів: Самбір «Kaizer"- Європа, Трускавець "Женева" - гола ...опа.

І ось чому. Змушені були відмовитись від перебування у цьому жахливому отелі відпочинку після 4 годинного очікування поселення у наш номер, який ми зазделегідь оплатили, з купою інших проблем. 

Персонал був надзвичайно зверхнім, не ввічливий,  відмовлявся відповідати на елементарні питання відвідувачів. Навіть не хочеться говорити про харчування,бо його там ,можна сказати не було, принаймні для нас. У їдальні бракувало виделок ,а на прохання принести чисті  було сказано ,що іх немає,тому потрібно почекати, щоб інші гості готелю закінчили їсти і виделки помиють для наступних. Кімнати і балкони, які нам запропонували , перебували  у жахливому стані. 

Ще про такий епізод "гостинності" в "Женеві" . На наші  претензії до  адміністратора  -  нуль уваги. Він був зайнятий переглядом матчу чемпіонату світу з футболу.Коментар поєдинку , зрозуміло,  на російській мові і тому всі сприймали це як належне. В цю мить до мене подзвонив шеф інвестиційної компанії з Торонто- росіянин за походженням. Ненароком прийшлось на хвилинку  переключитись на російську. Свідомо не перейшла  на англійську, щоб не привертати увагу до своєї персони. І тут відчула, що обслуга на мене витріщила очі, почали тикати пальцями , як на  диваків. Після цього  інші  проблеми...Щоб не бути голослівним назву точну дату ,коли запропонували  такий "комфорт", аби керівництво санаторно-курортного закладу зробило відповідні висновки і  в таку халепу не потрапляли інші гості (16 червня). Скажу більше, що далека від думки кидати тіль на всю Прикарпатську перлину Трускавець з її оздоровницями, де не сумнівають, дбають про авторитет не тільки краю, а і всієї держави.

Через день в неприємність потрапила сестра з якою приїхала- покусав пес. Добре, що в міській лікарні оглянули без натяку "дихай до кишені". Дякуємо за професіоналізм і інтелігентність самбірських лікарів.

Ще  одну проблему  довелось пережити за два тижні перебування , але вже за межами України. Зі Львова вилетіли до Варшави. Досада огорнула  душу, коли виявилось , що львівські митники "загубили" валізу. На рейс Варшава- Торонто вже летіли без неї. По прильоту канадійці заспокоїли і , дійсно,через кілька днів вантаж доставили до порогу будинку. Але ...

Про дороги, особливо в сільській місцевості- це просто жах. Навіть відсутні вказівні шляхові знаки, на які не потрібно великих затрат для встановлення. Виходить люди вже звикають до цього безладу. А шкода! 

Не хочеться каркати на край, де провела  дитинство, де закінчила середню школу, де живуть рідні , багато друзів. Однак, відчула пихатість серед окремих обивателів, в тому числі і серед ровесників , з якими трохи більше, як десять років тому здобувала середню освіту.  Приїхала знайома на машині ,скажімо, за 50 тис.у.о., в сукні дорогій. Цим хотіла показати своє багатство. Але у світі загалом, а конкретно в Канаді , нікому в голову не прийде хвалитись машиною, одягом, чи статками. Там важко навіть відрізнити мільйонера від звичайного робітника. Хіба з цього треба робити це-бе. В Канаді все підпорядковано простоті і скромності, особливо в манерах поведінки, а тут відчула показну  зверхність, пихатість, люди хваляться тим ,з чого посміялися б у світі, особливо коли це не здобуто власними руками і своїми мізками.

Не хизуючись скажу про себе. За два роки перебування в Канаді по конкурсу поступила в університет. Студіювала правничі науки, потім витримала конкурс  на  подальше навчання,де претендувало 238 кандидатів на  8 вакантних місць.  Гіркою і виснажливою працею здобула звання магістра-криміналіста вищої кваліфікації. Паралельно склалось сімейне життя. До речі, свого синочка назвала типовим українським іменем- Микиткою, а не якимось Джоном чи Пітером. Пишу, розмовляю і читаю чотирма мовами.Поволі прийдеться опановувати другу  державну-французьку. Скажу більше, без знання мови, як і без Бога- ані до порога. Вчити іноземні  ніколи не пізно, аби не стати людиною другого сорту, вже не кажу про ріст по кар"єрній сходинці.

Чому пишу "гіркою і виснажливою працею", бо за нею недоспані ночі, відмова від розваг тощо. До того ж на початках перебування в країні клинового листа доводилось одночасно з наукою здобувати на хліб, одяг фізичною роботою на м"ясокомбінаті, де круглодобова температура в модулі не піднімалась вище +2. Бувало, що  від контрасту температури  приморозувались щоки, руки терпли від монотонної  операції на автоматичній лінії. Цю болячку відчуваю і досі.

Здавалось навіщо розповідаю про  своє   життя-буття далеко від отчого порогу? А для того ,щоб у рідному краю не опускали руки, щоб не були байдужими до негараздів, а покладались на власні сили і головне не цурались праці , чесним шляхом досягали мети , як це є у цивілізованих країнах. За своє коротке перебування за кордоном пересвідчилась, що у світі це надзвичайно ціниться. Прошу не подумали ,що повчаю, просто дуже болить душа ,коли   все йде вшкереберть, якби вивихнутим шляхом. До високих стандартів можна прийти і самим, методом проб і помилок, але краще бачити  їх і вчасно долати.

Не претендую на істину в останній інстанції. Було б добре, якби в місцевих засобах інформації частіше ділились своїми думками іноземці-іммігранти. Так чи інакше в складні хвилини життя вони подумки переймаються проблемами рідної землі і її мешканців. 

Ще такий маленький штрих. Всі в захопленні заробітками,розвитком сусідньої держави Польщі. Візьму на себе сміливість сказати, що українці в Канаді, як на мій погляд, більш шановані ніж поляки.Не випадково канадійський уряд ,так прихильно ставиться до України , цінує і відчуває нашу  працьовитість і щирість. Ці  риси  передаються з покоління в покоління, адже з часу перших українських поселенців у Канаді у  цьому році минає 125 років..."

Олена Б.,Самбір-Трускавець-Львів-Торонто

P.S.Ось така щира і відверта сповідь. Дякуємо тобі, Оленочко, що не розгубила, а бережеш рідну мову, примножуєш престиж і авторитет нації, що виплекала, виколихала тебе і вивела на широку світову дорогу. Висновок один:в праці кується щастя.


Переглядів: 112 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0