Головна » 2018 » Липень » 24 » кіт в "золотому" мішку . ходимо по долярах
14:02
кіт в "золотому" мішку . ходимо по долярах
123456


 


Не всі знали, що поруч із Самбором крок за кроком виростала оздоровчо- відпочинкова туристична  база. Розповімо про це в деталях. До неї можна було добратись за 15 хвилин їзди від міста при першому повороті на Чукву, приблизно 300 м. в глиб поля. З боку села Задністря також, проїхавши в кінець села в бік с.Бережниця ,звернувши вліво польовою дорогою біля 500м.

Нижній ставок три роки тому. Далі- зразок безгосподарності.

Раніше ці землі належали  Нагірнянському  плодово-декоративному  розсаднику, який підпорядковувався Укравтодору. Як колишній його керівник, а потім начальник самбірського автодорсервісу , Леонід Завійський відчув, що держава не намірена надавати підтримку розвитку пришляхового зеленого сервісу. Саме тоді зародилась ідея звести на частині болотистої місцевості, зарослої чагарниками, верболозом- ставка. Благо  поруч струмочок протікав, який гріх було б не використати. Не обійшлось без "вливання" особистих матеріальних ресурсів.

 Відтак вдалось  спорудити сучасну інженерну гідротехнічну споруду, без шкоди для зовнішнього середовища, яка мала стати основою майбутнього оздоровчо-відпочинкового туристичного комплексу. Територію  водного дзеркала, (а це 5,5 га, а всього біля 11 гектарів)  було обсаджено ялиною, сосною ,берізками іншими декоративними саджанцями тощо. Очищено захаращений струмочок.Не раз і не два можна було побачити, як Леонід Михайлович не тільки керував роботами, а власноруч засукав рукави і фізично працював,  залучав до цієї праці родину, майбутніх рибалок ,просто охочих.... Як кажуть по всякому було. Щоб вирити котлован техніка використовувалась майже два роки. Можна по різному до цього відноситись, але така правда. Не купував нерухомість в Криму, як дозволяв собі таке благо  "дрібний " Ралівський чинуша , не мріяв про відпочинок на Канарах чи о. Майорка, а переймався,  як створити відпочинкову оазу тут, у рідному Прикарпатті.

 Завдяки невеличкій греблі частина води була направлена для наповнення улоговини... Дві водойми ставали основою майбутнього  комплексу, де було передбачено пристань для човнів, окреме місце відведено для купання і розважання малюків тощо.

Ставки було зариблено  мальками, але вирощування сріблистих –це тільки половина задуму. Нині  постало питання узаконення всього цього господарства і таким чином дати поштовх для його повноцінного розвитку із зведенням всієї інфраструктури  з  туристичними будиночками для ночівлі відпочиваючих, човнами, рятувальною службою, прокатом спортивно-рибальської амуніції тощо. 

  Вигляд горішнього ставка три роки тому.

Що правда то правда були часи, коли тут посеред природи в двох кроках від Самбора могла ніжитись міська еліта, відзначаючи іменні дати у своєму житті. Звісно навідувалась і обласна номенклатура. Але для легального і повноцінного  бізнесу рано чи пізно мало постати питання узаконення цього мальовничого куточка в двох кроках від міста обласного значення.

Не дрімав і  тодішній Ралівській сільський голова В.Бучко. Саме перед останньою виборчою компанією на 70 га, яка ще донедавно належала шляховикам, вирішив порадувати індивідуальних забудівників, які роками стояли в черзі на отримання земельних ділянок. В спішному порядку було виготовлено відповідні папери.  В цьому і п.Завійський , напевно,пішов на відповідний компроміс, адже ці землі належали перед цим до його відомства. Хто кого кинув- питання риторичне.

Зрозуміло, що майбутні  «щасливчики» пляців не рахувались з витратами: хто як міг, "дихав" до кишені. Те, що пальки під ділянки  майбутніх хатів забивали в чистому полі без доступу до шляхів , газо-електромереж тощо мало кого цікавило. Про інші інженерні комунікації і гадки не було. Хоч протилежний масив  вул. Лесі Українки с.Нагірного, наприклад, напрошувався для індивідуальної  забудови, де були  поруч потрібні комунікації.Більше того примикав до шляху Самбір-Борислав. Але сільські "стратеги" запропонували цю ділянку під паї. А можна і потрібно  було все вчинити навпаки. Це тільки один з прикладів, як ділянки придатні для індивідуальної забудови використовувались не за призначенням, а за прихотями сільських урядників.

Все робилось в єйфорії місцевих виборів від каденції ,до каденції, аби довше триматись у сільського руля. Таким чином складалось враження  турботи  про    мешканців. Та не так сталося, як гадалося -більшість виборців розгадали таке  шулерство .  Тому   позбавили таких  далі триматись за  гетьманську булаву. Не виключаємо, що п. Бучко виношував плани знайти спільну мову із п.Завійським, саме тому ці землі із згаданим об"єктом було введено в межі компетенції місцевої ради не без порад останнього. Про подробиці закулісних торгів можна лишень здогадуватись.

Нині  проблема із узаконенням цієї місцини по спадковості передалась новим  сільським депутатським обранцям.

Час біжить, а вони нині   в роздумах. Як кажуть: у заздрості великі очі. Одні поговорюють, що потрібно оголосити конкурс, чи як модно говорити тендер куплі-продажу, оренди, інші як причину зволікань, наводять відсутність потрібної техдокументації. Спрацьовує чиновницька бюрократична круговерть. Стало відомо, що не на жарт, пошуком господаря чи смотрящого раптово почали перейматись клерки вищого рівня з депутатським обласним  статусом . Як мовиться: святе місце пустим не буває.

Поки йдуть закулісні торги, добру справу можуть звести на нівець. Демонструємо це на світлинах , де в хащах, напевно, вже вовки виють. У передноворічні дні знаходяться охочі , аби зрубати ялиночку-другу на свята. Подекуди і берізки починають, що називається пелехати на мітли…

Якщо три роки тому для підтримки життєдіяльності цього комплексу потрібно було кілька десятків тисяч гривень, то нині для його відновлення потрібно буде сотні тисяч, а то й більше коштів . Розкошелитись на такі витрати може тільки  самодостатній інвестор. 

Здавалось би, ми вже це  проходили, коли тваринницькі ферми, тракторні стани, комори  ділили по цеглині, по запчастинах лиш би вони не потрапили в господарські руки. Як сніг тане  діловий ентузіазм у  Леоніда Михайловича  Завійського , який,судячи з усього, махнув рукою на своє дітище .Але ростуть бюрократичні ставки. Здогадуємось, що в повітрі «запахло» судами, адже охочих  орендувати,придбати,перепродати цей , образно кажучи куш-маєток чимало. Не виключено, що знайдуться збиточники, аби повиймати  шлюзи на металолом. Тим більше відсутність нагляду цьоу  сприяє.

Втрачає від такого недбальства  сільська громада, адже місцева казна могла б поповнитись не малою копійчиною, район міг би стати своєрідним оздоровчо-відпочинковим туристичним центром в додаток до вже існуючого в селі Сприня, що в кількох кілометрів від названого. На туристично-оздоровчому  ринку виникла б конкуренція, не слід забувати і про  рибну продукцію тощо. 

Наразі, напрошується відоме прислів"я: чому бідні- бо дурні, чому дурні- бо бідні. По бойківськи це називається і сам не гам і другому не дам,по-польськи:бранці- засранці.  Ходимо по долярах, а притулку шукаємо за кордоом.

Вся надія на сільських депутатів, які стоять у витоках людської праці і повинні не дати   її змарнувати. Повторюємо, що якраз все у їх компетенції, бо згідно генерального плану даний об"єкт введено в межі населеного пункту.

P.S. Повірте, що загубити цей прикарпатський оазис- злочину подібне.  Як не байдужа людина гріх було б не поділитись цими думками, адже кулуарні торги по освоєнні цієї перлини мають затяжний характер. Чим далі  приведення її до початкового стану  буде складнішим  і  затратним. Напевно з цих міркувань пан Завійський вирішив остаточно залишитись "поза грою"  конкурентного середовища і дати можливість іншим любителям природи та туристично-рибальського бізнесу спробувати свої можливості.Чи знайдуться охочі з іноземним капіталом, хоч під лежачий камінь вода не тече. Наразі тримаємо кота в "золотому" мішку, замість того, щоб обнародувати плани і віднайти справжнього господаря , створивши йому  умови найбільшого сприяння.

Антон Рогач, член НСЖ України 

 

 

Переглядів: 108 | Додав: Oksana | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0