10:02 Пелагії Гарайді-97! | |
123456 Якось йдучи сільською вулицею чую навздогін виразний голос з своєрідним лемківським акцентом: -Антон Васильович чего до мене не заходити ? Оглянувся , а з порогу своєї хатчини махає рукою Пелагія Федорівна. -Ходьте ,поговоримо, ще й келішок випиємо, -настирливо запрошувала. Годі було відмовитись від такої широї пропозиції, від людини, яка користується повагою і авторитетом серед односельчан та й вік добігає до ста. Гріх було не уважити. Дочка Маруся поставило перед нами горнятко домашньої оковитої,закуску,а сама пішла по господарству займатись.Є до чого прикласти руки: коровина, поросятко, домашня птиця тощо. Вже не говоримо ,коли настане весна , порпаються на огороді зранку до вечора. Поки ми гостились до хати ввійшов внук Дмитро, - головна опора на газдівстві. До столу не сідав, бо за кермом свого буса, має справи у Самборі. Слово за словом розговорились, ще невеличка доза "допінгу", оживила нашу бесіду. Народилась співрозмовниця у 1925році в селі Воловець, тодішнього Краківського воєводства. Пригадує роки поневірянь, адже довелось покидати рідні землі і примусово їхати світ за очі , як тоді казали,на Велику Україну. Було це акурат на Великдень 1946 року. Сім"я величенька( семеро осіб): батько,мати, четверо братів, один Василь залишився у Польщі.Спочатку осіли в Харківській області, потім в Одеській. Та душею і серцем тяжіли ближче до рідних теренів.Відтак Нагірне. а згодом Задністря. Рано повдовіла. Залишилась з двома дочками:Галиною та Марусею. Єдиний порятунок був у праці. А її вона не цуралась, та й діточки виростали про яких кажуть: вогонь до роботи. Сім"я збільшилась до внуків, правнуків та ще двох праправнуків. яких нарекли Марком та Лукою.Так намагаються відродити давні українські імена. Про секрет довголіття можуть розповісти її спрацьовані руки. І зараз вона не сидить ,склавши руки. Восени можна було застати її за збиранням горіхів на садибі, коли дочка надмірно зайнята ,іноді,сідає з відеречком під корову. Немов дитя тішиться добрим удоєм. Завдяки цьому "еліксіру" тримається на ногах.До лікарів майже ніколи не зверталась, лишень коли сусідська корова її травмувала. В роки молодості збирала на пасовищі біля себе пастухів, які випасали худобу, щоб разом почастуватись ще й затягнути народну лемківську...Особливо їй до вподоби "А то кача, дрібно скаче". Аж здригнулась. коли її нагадала,враз очі блиснули немов сонячний промінець... В родині люблять по жартувати, поспівати. Старша дочка Галина кілька десятків років була артисткою дрогобицького музично- драматичного театру, цей потяг до прекрасного перейняв внук Сергій, який із своїм ансамблем побував у різних куточках Планети. Не розлучається з трамбоном, Цим інструментом професійно володіяє. Не раз і не два в складі оркестру самбірського музичного коледжу розважав самбірчан в час урочистих подій. За час навчання у Львівській консерваторії був частим гостем серед знаних митців обласного центру. Не утримались , щоб не запитати у дочки Марусі, яку дозу "домашньої" оковитої споживає мати і як часто? -А звідки я знаю , час від часу любить потягнути собі просто з бутилька. Сама регулює скільки їй потрібно для апетиту і настрою, - додала посміхаючись. -Радять, що в такому поважному віці треба обов"язково вакцинуватись, -підказуємо пані Марусі! -Що, що, а цієї "вакцини" мати не пропускає,- показуючи на келих. Роки Пелагії Федорівної- це історія села Задністря. Без її рук не обійшлось при зведені трьох лавок через р. Дністер, одна з перших взялась за ремонт сільської каплички,що нині служить Храмом Господнім. Замолоду її каликали за господиню при відзначені іменних дат. Отака вона непосидюща, з божою іскрою в очах. P.S.пані Пелагія побила рекорд довголіття серед мешканців села Задністря. Зичимо їй зустріти ще не одну весну у серці і душі, на втіху родині і всім односельчанам. Антон Рочгач | |
|
Всього коментарів: 0 | |