Якось йдучи сільською вулицею чую навздогін виразний голос з своєрідним лемківським акцентом:
-Антон Васильович чего до мене не заходити ?
Оглянувся , а з порогу своєї хатчини махає рукою Пелагія Федорівна.
-Ходьте ,поговоримо, ще й келішок випиємо, -настирливо запрошувала.
Годі було відмовитись від такої широї пропозиції, від людини, яка користується повагою і авторитетом серед односельчан та й вік добігає до ста. Гріх було не уважити.