Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного
процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й
розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські
демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу.
У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних,
політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не
порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й
соціальне обмежено.
Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й
ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та
засобів. Автор "Кобзаря” виробляв і утверджував нове художнє мислення.
Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в
російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку
передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної
свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н.
ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в
сім'ї кріпаків поміщика В.В.Енгельгардта. В 1822 р. батько віддав його
"в науку” до дяка в селі Кирилівка (куди переїхала родина) Павла Рубана,
на прізвисько Совгир. За два роки Тарас навчився читати й писати, і,
можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.